Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Українська іфігенія

Другий кримський період у життєписі Лесі Українки (1897 – 1898)

Майже на цілу весну 1897 року недуга прикувала Лесю Українку до ліжка. Поетеса не корилась, мужньо зносила болі й не втрачала оптимізму. Поступово вчилася заново ходити й плекала сподівання на цілющий Крим. Супроводжувати Лесю Українку випало тітці О. Тесленко-Приходько, чому небога щиро зраділа. Свого часу дев’ятирічна Леся Українка присвятила їй свій перший вірш «Надія».

Обрала Леся Українка за власним бажанням Південний берег Криму, втішаючись заздалегідь затінком зелені десь на сонячній «просторінні між Ялтою й Алупкою».
Після двох тижнів відпочинку здоров’я Лесі Українки значно покращилося, дошкуляла лише хвора нога. Поступово засмагла, як жартувала сама, стала барви «terracota». Літні дні линули стрімко. Після закінчення «сезону» Леся Українка, відчувши благочинний уплив Криму на її самопочуття, вирішує «заточить» себе в татарському краю на довший час.
Восени курортна метушня в Ялті швидко пішла на спад. Ті, хто залишався, стягувалися в центр міста. Леся Українка все більше переконувалася в тому, що їй варто перезимувати біля теплого моря.
У жовтні Леся Українка повідомляє рідним свою нову адресу: «Ялта, Катерининська вулиця, дача О. Ліщинського» (нині музей поетеси). Будинок спорудив у 1884-1885 роках відомий ялтинський архітектор П. Теребеньов для барона А. Жоміні. Пізніше це помешкання придбала Є. Дементьєва, що згодом вийшла заміж за ялтинського присяжного О. Ліщинського.
У той час листи стали єдиним засобом зв’язку зі світом для Лесі Українки, по-чернечому усамітненої над морем. Нині ці списані рукою поетеси аркуші паперу перетворилися в безцінні документи, із яких її життя постає день за днем перед читачами. З епістолярної спадщини Лесі Українки дізнаємося, що вона займалася рукоділлям, зрідка ходила в театр, давала приватні уроки двом ялтинським гімназистам, яких називає «Микосями», оскільки так в сім’ї Косачів називали молодшого брата. Із кожним днем ставала все важчою ноша самотності й ностальгії. А на душевну розпуку чуйно реагувало фізичне самопочуття. Із нетерпінням поетеса чекала кожної звістки від родичів і друзів, що були для неї «живим голосом серед пустки». Епістолярні рядки дають зрозуміти, яку колосальну силу волі проявила ця сильна духом письменниця, що переконувала себе й усіх довкола: «не можна, гріх бути інвалідом». Але водночас не раз переживала такі болісні моменти безнадії, про які могли знати лише найближчі. На дачі Ліщинських поетеса зустріла зиму, що в Криму, до того ж зі снігом, здавалася неприродньою, по-театраль­ному декоративною. Услід за снігопадом прилетіла новина, тепла й сонячна: в Ялту вирішила приїхати О. Пчілка, щоб донька на Різдвяні свята не почувала себе «пролетарськи-одинокою». Уже через тиждень Леся Українка фотографується з матір’ю в ялтинському фотоательє Ф. Орлова, що також було розташоване неподалік від дачі Є. Ліщинської. Ще одна світлина, що залишилася пам’яткою про ялтинське Різдво 1898 року, зроблена через кілька днів. На ній О. Пчілка й Леся Українка на порозі нового помешкання, яке відразу знайшла мати для доньки, намагаючись влаштувати її більш комфортно. Це була вілла з поетичною назвою «Іфігенія».
Наприкінці ХХ століття її по праву можна вважати окрасою вулиці Виноградної (тепер вулиця А. Чехова): двоповерхова споруда з просторим балконом, колонами й портиком, прикрашена копіями античних скульптур, спеціально замовлених у Греції…
Уже з першого листа, написаного на віллі, стає зрозуміло, що Леся Українка мимоволі порівнює себе з Іфігенією, іменем якої було названо помешкання. Образ героїні давньогрецьких міфів, доньки царя Агамемнона бентежив багатьох митців, у тому числі таких славнозвісних, як Есхіл, Софокл, Й. Гете. Іфігенія в мистецьких творах стала символом ностальгії, невгасимої туги, яку сповна пізнала сама Леся Українка. То ж не дивно, що незабаром поетеса почала писати драматичну поему «Іфігенія в Тавриді».
Як відомо, давньогрецька тематика й надалі буде одною з найулюбленіших у кримських творах Лесі Українки.
Письменниця не завершила твір «Іфігенія в Тавриді», але в кримському доробку він посідає виключне місце, бо, власне, з нього Леся Українка починається як драматург, а згодом драматичні поеми стали вершиною її самовираження.

Цікаво, що пізніше, з легкої руки М. Рильсь­кого, Іфігенією стали називати саму письменницю, приречену через хвороби на роки вигнання

28 травня 1898 року вона сіла на пароплав, що прямував до Одеси. Із Ялти поетеса привезла рукописи – сторінки своїх майбутніх книг. Усі вірші, написані в Криму, вона об’єднала в цикл «Кримські відгуки». Туди ж увійшла драматична сцена «Іфігенія в Тавриді». Восени вона почала готувати до друку свою другу поетичну збірку, яка вийшла в світ у жовтні 1899 року під назвою «Думи і мрії» (Львів, бібліотека «Видавничої спілки»). У ній уперше надруковано цикл «Кримські відгуки», що складався з семи творів.
Однак перебування в Криму залишило слід не лише в поезії й драматургії. Ялтинські відлуння знайшли місце й у прозі Лесі Українки. У нашому місті вона задумала оповідання «Над морем» про курортну публіку кінця ХІХ ст. у Криму і, мабуть, саме тут розпочала роботу над ним. Остаточно оповідання закінчено в листопаді 1898 року, а вперше опубліковано в журналі «Літературно-науковий вісник» (1901, Кн. 1). У 1911 році «Над морем» передруковано в новій книзі творів Лесі Українки.
Не можна оминути ще одну ялтинську подію – тут відбулося знайомство з С. Мержинським, якому судилося відіграти виняткову роль у житті й творчості Лесі Українки. Колишній студент Київського університету С. Мержинський був людиною різнобічних інтересів; м’який і щирий у стосунках із людьми, він легко завойовував симпатію своєю інтелігентністю; цікавився театром, перекладав з англійської мови.
Після повернення з Криму поетеса зупинилася в Гадячі, що на Полтавщині, куди до неї приїхав С. Мержинський. Думки про нього наснажували поетичні рядки Лесі Українки. Найбільше творів, де просвічується його образ, поетеса написала біля смертного одра свого друга, в Мінську. Прощання з С. Мержинським надихнуло Лесю Українку на створення лірико-драматичної поеми «Одержима», що була написана за одну трагічну ніч. Шедеври інтимної лірики поетеси також присвячені йому. Отож справедливо можна вважати, що зустріч у Ялті стала для Лесі Українки доленосною.
Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар