Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Батьківщина предків

Зінаїда Павлівна Тулуб

(1890 – 1964)

 

Письменниця З. Тулуб за життя зазнала й великої популярності, і страшного лихоліття репресій, які випали на долю української інтелігенції за часів безчинств тоталітарної влади. Її біографія була вразливою з погляду пролетарської шкали цінностей: вона належала до шляхетного київського роду, зокрема, її дід був учасником Кирило-Мефодіївського братства. Варто зазначити, що давні славетні предки письменниці мали кримське коріння, що спонукало її у літературній праці звернутися до кримської тематики. На жаль, ця тема ще містить багато таємниць.

 

У дитинстві разом із мамою майбутня письменниця побувала на Південному узбережжі Криму. Зупинившись в Алупці, сім’я багато подорожувала. Тоді вона побачила Севастополь, скелю Іфігенію, Сімеїз, Феодосію, Коктебель й інші міста Криму, що надовго запам’яталися дівчинці неповторним запахом і барвами. Другу половину літа 1913 року З. Тулуб провела в Кастрополі, що пізніше описала в своїх спогадах. Саме тоді вона гостро відчула, що Крим – це батьківщина, земля її предків, яку хотілося пестити своїми гарячими долонями…

У перше десятиліття радянської влади З. Тулуб поступово завойовувала авторитет, який дозволив авторці ввійти до числа провідних українських письменників свого часу. Однак 1937 року її несподівано заарештували у зв’язку зі сфабрикованим звинуваченням в активній участі в контрреволюційній організації «Виборчий центр». Засуджена до тюремного ув’язнення на 10 років, З. Тулуб відбула весь визначений термін у в’язницях Ярославля й Колими. У травні 1950 року оголосили ще один абсурдний вирок, згідно з яким їй інкримінували участь в антирадянській есеро-меншовицькій організації. Таким чином письменниця була жорстоко вирвана з літературного життя майже на двадцять років. Її незакінчені мемуари було підготовлено до друку й видано лише 2012 року.

 

Роман «Людолови» заслужено увійшов до здобутків української історичної прози ХХ ст. Недарма примірник видання й портрет письменниці було відправлено на виставку в Парижі. Цей епічний фоліант дав напрочуд широку реалістичну картину минулого першої чверті ХVІІ ст., розкрив соціальні, національні, релігійні суперечності й конфлікти доби. Предметом художньої інтерпретації З. Тулуб стало життя України, частково Туреччини, Польщі й Росії, та все ж відображені в романі події переважно зосереджувалися в Криму.

 

Попри всі випробування, З. Тулуб устигла написати низку творів, серед яких справжньою перлиною видається історичний роман «Людолови». Імпульсом до створення епічного твору став намір написати художню біографію видатного українського гетьмана П. Сагайдачного. Як стверджують дослідники, твір З. Тулуб «Людолови» вражає використанням величезної кількості переказів, легенд, дум, народних пісень. Не менш ретельно задля реалізації свого задуму письменниця студіювала історичні джерела і факти.

Перший том роману (1934) «мав величезний успіх серед читачів. У бібліотеках люди записувалися в чергу, щоб якнайскоріше прочитати». Через три роки було надруковано другий том. Роман «Людолови» заслужено увійшов до здобутків української історичної прози ХХ ст. Недарма примірник видання й портрет письменниці було відправлено на виставку в Парижі. Цей епічний фоліант дав напрочуд широку реалістичну картину минулого першої чверті ХVІІ ст., розкрив соціальні, національні, релігійні суперечності й конфлікти доби. Предметом художньої інтерпретації З. Тулуб стало життя України, частково Туреччини, Польщі й Росії, та все ж відображені в романі події переважно зосереджувалися в Криму.

Зображуючи в романі «Людолови» східний і західний культурні світи, З. Тулуб виходила з позицій їхньої рівності й самобутності. У творі однаковими барвами змальовано татарські напади на Україну й похід запорожців на Кафу (за що авторці неодноразово закидали). Письменниця й справді далека від ідеалізації визвольного походу козаків, для неї принциповим є інше: вона сприймає події як гуманістка, для якої не існує «справедливих» і «несправедливих» війн, а існують тільки лихо, смерть, неволя, нав’язування власного ідеалу й світогляду, болить неповага до «ворожої» культури.

Склад населення Криму в різні історичні епохи відзначався великою строкатістю й розмаїтістю. Причому всі ці етноси постійно змішувалися один з одним і через деякий час відрізнити корінних жителів від прибульців було досить важко. Із цього змішання нащадків таврів і скіфів, греків і готів, сарматів і гунів, авар і булгар, хозар і печенігів, кипчаків і турків, татар і монголів, генуезців і черкесів виник етнічний феномен кримських татар, який зазвичай тісно пов’язують із грецькою культурою.

Відмінність між степовиками, яких, власне, й називали «людоловами» або «татами», і кримськими татарами можна простежити в описі їхньої зовнішності. Якщо перші зберегли в своїх обличчях риси ідолів Далекого Сходу, то другі «скоріш нагадували греків й італійців, і це було цілком природно й зрозуміло, тому що Крим кілька сторіч належав генуезцям». Тип південних татар, – як зазначає З. Тулуб, – «вражав гордовитою красою і стрункою грацією фігур, гідних різця Праксіталя й Мікеланджело».

Письменниця детально описала своєрідність домівок кримських татар, у яких, як ведеться, панували жінки. Важливе місце в краєвидах роману посідають виноградники, пишні сади, плантації найкращого тютюну. Деякі звичаї, описані З. Тулуб, притаманні як кримським татарам, так й українцям, хоч вони, звісно, відрізняються формою й змістом.

Заслуговує на увагу й вписана в текст традиція татарського вишивання й гаптування, що зазвичай була необхідним елементом багатого посагу, який починали готувати, коли дівчинці мине один рік. Загальновідомо, що вишивка є важливим компонентом української культури, та питання первинності цієї традиції в українського й кримськотатарського народів залишається відкритим.

Невід’ємним компонентом будь-якої культури є усна народна творчість. У романі «Людолови» широко представлено як український, так й уславлений своїми легендами кримськотатарський фольклор, що пронизує всі сфери татарського життя.

Отже, у романі-епопеї «Людолови» З. Тулуб розгорнула широку панораму історико-культурних реалій Криму першої чверті XVII ст. Її твір пройнятий ідеями дружби народів, волелюбності й ненависті до будь-яких форм гноблення. Для українського читача вперше було всебічно відкрито особливості національного життя кримськотатарського етносу, не позначені ворожим маркуванням. Намагаючись осмислити культурософську проблему Схід – Захід, З. Тулуб продемонструвала мости історичного порозуміння між українцями й кримськими татарами в світлі гуманістичних й інтернаціоналістських пріоритетів. За концепцією роману, людолови – це не лише ногайська орда, а хижі можновладці будь-якої національності, включно й власне української, котрі полюють на свободу чесних трударів, на їхнє право на щастя в рідній домівці.

 

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму http://educrimea.org/

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар