Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Діалог культур у дзеркалі художнього слова (з навчального посібника С. Кочерги “Під знаком Криму”)

Андрій Якович Чайковський

(1857 – 1935)

 

Українські письменники зламу XIX і XX століть поступово входили в русло тем і мотивів світового письменства, серед яких важливе місце належить діалогові культур, загальнолюдським пріоритетам, толерантності в оцінці далекої минувшини. У фокусі цих інтересів опинилася й історія взаємин українського й кримськотатарського народів у ХV і ХVI століттях. Саме цей період історії України відтворив А. Чайковський у повісті «За сестрою», що була призначена передусім для дітей і юнацтва.

 

Майбутній письменник А. Чайковський походив із дрібномаєтної галицької шляхти, у середовищі якої провів дитинство в містечку Самбір. Здобувши домашню початкову, а також гімназійну освіту (польською мовою), 1877 року юнак вступив на філософський факультет Львівського університету. Після завершення студентських років А. Чайковський став відомим захисником; першим у Бережанах активно почав домагатися введення української мови в судівництві й урядуванні. Він активно займався культурною й громадською діяльністю, зокрема, організував театральний гурток, хор «Бережанський Боян», навіть антиалкогольне товариство «Відродження». Тривалий час він самовіддано працював у місцевій «Просвіті», був членом Національної демократичної партії, одним з організаторів Українських січових стрільців.

Однак в історії культури України А. Чайковський залишив значний слід передусім як письменник, хоча його великий творчий світ досі не отримав гідної оцінки. Увійшовши в українське мистецтво слова наприкінці ХІХ ст., А. Чайковський працював на його ниві чотири десятиріччя. Численні оповідання й повісті відзначали такі авторитетні майстри пера, як І. Франко, М. Коцюбинський, О. Маковей. Автор збагатив українську літературу, передусім, реалістичними творами, в яких прискіпливо й вдумливо змальовував галицьку дійсність. А. Чайковський-адвокат написав низку творів «із судової зали». Не менш плідно він працював у жанрі історичної повісті. Серед його доробку чимало творів написано під впливом захоплення козацькою добою в історії України («Віддячився», «Козацька помста», «На уходах»), автор створив літературні сильветки низки лідерів козацького руху – Б. Хмельницького, П. Конашевича-Сагайдачного та ін. Галичанин у романтичному стилі відтворював героїв Запоріжжя, виробивши власну концепцію державотворчих поразок українців.

1907 року побачила світ і швидко завоювала популярність пригодницька повість «За сестрою», яка запропонувала авторську візію кримських реалій XV-XVI ст. (щоправда, свідчень про те, що життєві дороги приводили письменника на кримську землю, не збереглося). У творі А. Чайковського широко відтворено як козацькі, так і татарські звичаї, вірування, переконання, побут, завдяки чому стверджується можливість діалогу української й кримськотатарської культур.

Сюжет повісті розгортається на історичному тлі епохи, яка відзначалася численними набігами Орди на українські землі й боротьбою українського населення, насамперед козацтва, з нападниками. Родина Судаків із села Спасівка, що розташоване на березі річки Самари, притоки Дніпра, зазнала лиха: під час одного з татарських набігів загинули дід Андрій і його невістка Палажка. Сина Степана й тринадцятилітню онуку Ганну забрано в ясир. Дивом урятувався її п’ятнадцятирічний брат Павлусь. Козаки відбили «мир», але Ганну разом з іншими дівчатами татари вже спровадили до Криму. Павлусь вирішив будь-що врятувати сестру й вирушив у небезпечну подорож до Татарщини. Він скористався з того, що єдиний син Девлет-гірея (заступника хана) Мустафа був у полоні в Україні, добився до хана й повідомив, що детально про долю Мустафи може розказати лише його полонена сестра, яку треба розшукати. Задумане вдалося, і повість має щасливий кінець.

Отже, у творі взаємодіють два культурно-релігійні шари: християнський та ісламський. Відмінності між двома культурами спостерігаємо в різних сферах життя українського й кримськотатарського населення. Так із повісті дізнаємося про традиції будівництва й облаштування помешкань. Автор художньо передає особливості кримськотатарських жител. Один із топонімічних центрів твору – Бахчисарай. У художню тканину твору вписуються й специфічні для обох народів звичаї  і релігійні обряди.

Якщо винахідливих і мужніх козаків автор зображає в традиційному фольклорно-романтичному ключі, то татари описані більш суворими, а їхній уклад життя з правовою нерівністю не імпонує хлопцеві з української Спасівки. Відправна точка сюжету – відторгнення героя від «іншого», яке превалює для героя-українця в розкішному Криму, – на перший погляд інтерпретується автором типово для українського письменства ХІХ ст.: обидва народи вороже ставляться один до одного, зневажають «чужі» віри й намагаються нав’язати свою. Причина цих суперечностей – вікове протистояння, яке засліплює людей, котрі бачать у ворогові передусім загрозу неволі, знищення рідної культури. Як це не парадоксально, але взаємне відторгнення все ж таки дає імпульс діалогові як імовірній перспективі.

У мирній атмосфері, спробах порозуміння без шабель поступово відкриваються нові можливості. Як згодом помічає Павлусь, за своєю суттю татари не такий уже й ворожий народ. Не менш важливий акцент робиться на тому, що вони теж страждають через утрату рідних, бо й українці, й кримські татари – передусім люди, із властивою їм родинною прив’язаністю, потребою щастя, бажанням волі.

У фіналі повісті крок назустріч зроблено з обох боків. Навіщо воювати, якщо треба вчитися один в одного? І якщо вибудувати світ у координатах співробітництва, безконфліктності, без загроз і агресивності – то й результати будуть зовсім іншими. Таким чином, у повісті стає рельєфною теза про можливість рівноправного спілкування різних культур, фокусується увага не на тому, що нас розділяє, а на тому, що об’єднує, а відтак високо підноситься ідея взаємоповаги, людяності й толерантності.

У пам’яті нащадків ім’я А. Чайковського закарбується як ім’я людини непересічної, самовідданого культуртрегера й письменника, творчість якого, за висловом Б. Тищика, «мала й має донині значення для пробудження національної свідомості й виховання молодого покоління справжніх патріотів України».

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму http://educrimea.org/

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар