Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Крим очима бібліофага

Микола Костьович Зеров

(1890 – 1937)

 

М. Зеров – одна з тих унікальних особистостей, значення якої з часом постійно зростає й набуває нового блиску. Він устиг зарекомендувати себе в різних видах діяльності: видатний поет, першокласний перекладач давньоримської поезії, літературознавець, «який відчував живий пульс і знав живий смисл фактів». Сучасники із захопленням відзначали унікальний педагогічний хист М. Зерова. Ніхто не міг, за словами Ю. Шевельова, зрівнятися з київським ученим в ерудиції в галузі західних літератур. Саме тому його нерідко сприймали як еталон інтелектуалізму.

 

Висока освіченість, пристрасть до вишуканого слова, повага до культурної спадщини, зокрема античноримської, згуртували навколо М. Зерова групу поетів-неокласиків. Їхній девіз «Ad fonts» («До джерел») звучав викликом й анахронізмом у постреволюційні роки, тим більше, що «джерелами» М. Зеров уважав так звані «буржуазні» шедеври. Сам поет досконало оволодів формою сонета, елегійного дистиху, александрійською поетикою. «Літературну традицію, – як зазначав Є. Сверстюк, – від грецьких до римських класиків… він уважав тією артерією, без якої неможливо уявити собі народження й життя нового». Саме тому в своїй поетичній творчості лідер неокласиків звертався до давньогрецьких архетипів. Не дивно, що Крим, культурний простір якого дихає міфами й легендами давніх культур, став для нього важливим джерелом натхнення.

До таврійських сторінок М. Зерова неодноразово зверталися сучасні дослідники літератури, у тому числі й відомі кримські вчені М. Новикова, В. Гасанова. Однак із часом відкриваються нові факти, які розширюють наші уявлення про кримські сторінки життя й творчості поета й ученого.

До Криму, як відомо, М. Зеров приїжджав у літні місяці 1926 і 1927 років. У той час для працівників Всеукраїнського комітету сприяння вченим у Гурзуфі відкрили будинок відпочинку «Буюрнус». Тут поет мав можливість спілкуватися з науковцями, які репрезентували різні галузі: математику, хімію, філософію, історію. Не покидало його й товариство літераторів, серед яких були й побратими-неокласики. М. Зеров користувався особливою популярністю, що підтверджують урочисті проводи, організовані перед його від’їздом. Велика група «буюрнусців» на чолі з професором П. Ріттером влаштували справжню овацію. М. Зеров покидав Крим із приємними спогадами про подорожі до Ялти, Нікітського саду, до Карасану, Партеніту, де перед «його поетичною уявою поставали давні міста Південного Причорномор’я: Олівія й Херсонес еллінського й римського періодів із їхньою багатою й своєрідною культурою».

Поетична спадщина М. Зерова невелика за обсягом. Немов передчуваючи своє трагічне майбуття, в одному з віршів запитує себе:

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї,

Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?

Своїх намірів йому справді не вдалося здійснити повністю. Залишилися чудові переклади Вергілія, Горація, Тібула, Овідія, М. Марціала, які вражають своєю бездоганністю навіть найвимогливіших поціновувачів. Академік О. Білецький відзначав у перекладах М. Зерова рідкісне поєднання вишуканості й точності, яким не могли похвалитися попередні перекладачі цих прадавніх шедеврів слов’янськими мовами. До своєї оригінальної поетичної творчості він також підходив із мірками канонічних зразків високої поезії, підкреслюючи:

Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія –

Оце твоя, поезіє, дорога.

З іншого боку, розумів, що від поезії завжди чекають дива, стрімкого польоту натхнення, а мудрість «бібліофагів», тобто книголюбів, які «вирізають» і шліфують «скупі слова», навряд чи привабить увагу читачів. Основна риса авторського почерку М. Зерова – схрещення стилів, накладання асоціацій різних епох. Його мова – цілком сучасна, але в ній органічно адаптовано знаки чужих давніх культур. Ця особливість стилю яскраво проявляється в кримських творах, у яких домінують еллінсько-римські асоціації, що зумовлено освітою автора і його замилуванням далекою минувшиною. Саме тому у віршах М. Зерова постає тогочасний образ Криму, в якому постійно відлунюють далекі епохи, маревом прориваються культурні пласти Таврійського краю.

 

«Літературну традицію, – як зазначав Є. Сверстюк, – від грецьких до римських класиків… він уважав тією артерією, без якої неможливо уявити собі народження й життя нового». Саме тому в своїй поетичній творчості лідер неокласиків звертався до давньогрецьких архетипів. Не дивно, що Крим, культурний простір якого дихає міфами й легендами давніх культур, став для нього важливим джерелом натхнення.

 

Його кримські поезії умовно можна назвати циклом, причому принцип їхнього об’єднання доцільно вибрати просторовий, а не хронологічний, що дозволить відтворити зерівську поетичну мапу Південного узбережжя Криму першої третини ХХ ст. із доволі багатою топонімікою. Пейзажі поета не гребують реалістичною точністю, проте водночас репрезентують своєрідне безчасся, оскільки в них відбивається історичний калейдоскоп. Для творчої фантазії М. Зерова культура минулого така ж зрима, як і сучасність. Саме тому в його творах ми не знаходимо найменшого сліду, – як слушно зауважує професор М. Новикова, – «того солодкуватого «листівкового Криму (троянди, магнолії, гори й море загалом), який заповнює вірші багатьох заїжджих римувальників».

Перед «допитливими очима» поета Крим розгортається й динамічною зміною природних багатств: скелі, «джерела ніжні», «росяна яйла», «ліс причарований» – і все це в щедрій зливі кольорів, барв, речей. Такі ж швидкі й несподівані античні асоціації, що викликає дика природа. У цьому плані заслуговують уваги кілька сонетів 1926 року, написаних за мотивами «Одісеї». Безсумнівно, вони навіяні кримськими враженнями «Лістригони», оскільки гомерівських людей-велетнів міфологія тісно пов’язала з Балаклавською бухтою.

Важливим доповненням до здійсненої подорожі Кримом, зафіксованої в поетичних рядках, є вірші, датовані 1934 роком. На думку В. Гасанової, «у страшнi 30-ті роки, незадовго до страти, вiн знову думками повертався до Криму, де поетовi так i не довелося бiльше побувати.

Безсумнівно, поезія М. Зерова стала значним внеском у скарбницю багатонаціональної творчої спадщини літераторів, натхненних нашим Кримом. І вона продовжує жити своїм самодостатнім життям, надихаючи на творчість уже нове покоління поетів.

 

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму http://educrimea.org/

 

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар