Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримські миттєвості гранослова (з навчального посібника С. Кочерги “Під знаком Криму”)

Максим Тадейович Рильський

(1895 – 1964)

 

Поетична спадщина М. Рильського стала значним надбанням української літератури ХХ ст. Творець неминущих цінностей, учений-філолог, етнограф, перекладач, естет і палкий шанувальник природи – таким його запам’ятали сучасники. Однак його життя не варто порівнювати з тріумфальною ходою, оскільки на долю М. Рильського випало чимало випробувань.

 

Майже всі колишні побратими по перу М. Рильського стали жертвами сталінських репресій. Йому вдалося уникнути тотального головосіку, хоч у 1931 році поет був арештований, півроку перебував у Лук’янівській в’язниці Києва. Однак усе ж він повернувся до улюбленої літературної праці й навіть завоював лаври в горні тоталітарної системи. Найбільший парадокс полягає в тому, що, як влучно зауважив Ю. Лавриненко, поет «вийшов чистим і цільним із цієї пригоди». Поетичній натурі М. Рильського був чужий кар’єризм. Не він пристосовувався до реалій тогочасного життя під невсипущим контролем влади, а влада використовувала поетичний хист майстра-гранослова. І хоча «прокрустове ложе» панівного на той час соцреалізму обмежувало творчий порив поета, та все ж М. Рильський продовжував гідно служити музі. Втім, навряд чи вдалося йому перевершити той високий рівень і самобутність поетичного слова, які він демонстрував у ліриці 20-х – початку 30-х років.

Літературний авторитет письменника давав йому можливість користуватися низкою пільг, у тому числі й санаторійного відпочинку. Це дозволило М. Рильському неодноразово приїжджати в Крим. Свого часу поет побував на Південному й Східному узбережжях Криму, і проводив тут час зазвичай плідно.

Найбільш цілісним творчим наслідком перебування поета в Криму став поетичний цикл «Море і солов’ї» (1939), присвячений П. Тичині. Очевидно, це був знак поваги й вдячності поету, який кількома роками раніше присвятив йому свої кримські вірші. «Море і солов’ї» побудовано за хронологічним принципом: цикл складається з віршів, пронумерованих днями перебування в санаторії. Вони нагадують щоденникові нотатки відпочивальника, спостережливого, чуйного до тієї тихої радості, яку може подарувати щедрий Крим.

 

В останні роки життя М. Рильського склалися приязні стосунки з кримським поетом О. Корсовецьким, який проживав у смт. Чорноморське. Вони тепло листувалися, іноді зустрічалися. У вірші «Напутнє», написаному в Коктебелі, читаємо таку присвяту: «О. Корсовецькому, що прислав мені книгу І. Пузанова «По неходженому Криму», а сам збирається в пішу кримську подорож».

 

Із віршів стає зрозуміло, що десять років тому М. Рильський уже мандрував Кримом, для нього це була зустріч із місцями, які вже запали в душу. У циклі поруч з акварельними замальовками, мариністичними мініатюрами присутні спогади про дім, філософські роздуми й медитації. Невимушеність, безпосередність, гармонія й спокій – ось чим передусім приваблюють кримські поезії М. Рильського.

Однак не слід думати, що Крим залишився для поета всього лиш принадним краєм, яким він мандрував чужинцем. Наполегливе бажання осягнути геній цього мальовничого місця демонструє не один вірш циклу. Є в ньому й жаль, що письменницьке слово неспроможне сповна передати чари дивовижного Криму, а відтак мерехтіння моря крізь зелень садів «на папір не зловить».

М. Рильський тільки шкодує, що серед цих чудових краєвидів, якими захоплювалися «співець Литви» (А. Міцкевич), «співець Москви» (О. Пушкін), не збереглося слідів Т. Шевченка, який хотів побачити славетний Крим, але не отримав дозволу заїхати сюди, повертаючись із заслання.

Перед від’їздом із Криму М. Рильський почувався амбівалентно. Він радів, що незабаром повернеться до Дніпра, до любої роботи, але й шкодував, що скоро перед ним не будуть розстилатися дари кримської природи. Тепер він із прощальною зосередженістю вглядався в пейзажі, щоб забрати їх із собою в спогади.

Наступного року М. Рильський відкриває для себе Східний Крим. У Коктебелі впродовж травня – червня 1920 року він, як і в Ялті, активно працює над новими поезіями, завершує твори, розпочаті раніше. Тут написав цикли «Із мисливської сюїти», «Народам світу», «Свиснув Овлур за рікою…», «Смерть чародія», «Мистецтво перекладу» та ін. Однак власне кримські мотиви в коктебельських поезіях не простежуються.

Друга світова війна зумовила зміну тематики й тембру голосу М. Рильського, який раніше уславився мистецтвом рівноваги. Своїм літературним хистом він намагався прислужитися бажаній перемозі над ворогом. Та коли повернулися мирні будні, поет пережив численні напади більшовицької критики на його доробок за нібито антинародні й націоналістичні погляди, що досягли апогею 1947 року. Усі ці обставини сприяли тому, що М. Рильський, знаний інтелектуал, усе більше фокусувався на поетизації геокультурних вражень, дивуючи енциклопедичністю знань, тонким розумінням мистецтва і його творців. Із юних років він «торував шляхи світової культури, виважуючи на своєму естетичному досвіді духовний поступ поколінь». Поетові-академікові пощастило передати масу вражень, які він отримав у результаті численних мандрівок. І знову приводять його життєві дороги в Крим.

Відпочиваючи в «Хараксі» у вересні 1949 року, М. Рильський укотре піднімається на гряду вже знайомих йому Кримських гір. У триптиху «На Ай-Петрі» віддзеркалюється широта інтересів автора. У нічних гірських пейзажах поет вдало користується засобами світлотіні, у його поезіях горить то «невірне світло жовтих фар», то «тихий вогник».

В останні роки життя М. Рильського склалися приязні стосунки з кримським поетом О. Корсовецьким, який проживав у смт. Чорноморське. Вони тепло листувалися, іноді зустрічалися. У вірші «Напутнє», написаному в Коктебелі, читаємо таку присвяту: «О. Корсовецькому, що прислав мені книгу І. Пузанова «По неходженому Криму», а сам збирається в пішу кримську подорож».

Ім’я М. Рильського навіки залишиться серед тих письменників, що зуміли найталановитіше зупинити в часі миттєвості зустрічей із Кримом. Тут поет сторицею черпав творчу наснагу. Не викликає сумніву, що назва збірки «Сад над морем» (1955) є образом із кримськими витоками.

Спроба оцінити роль Криму в житті й творчості М. Рильського буде неповною, якщо не згадати поему «Чумаки» (1924) і, звісно, його високохудожніх перекладів «Кримських сонетів» А. Міцкевича. Проте навіть огляд ліричних віршів М. Рильського дає підстави стверджувати, що поет упродовж свого життя так і не встиг надивитися на чудовий «синьоокий Крим».

 

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму http://educrimea.org/

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар