Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримський подарунок Україні (з навчального посібника С. Кочерги “Під знаком Криму”)

Агатангел Юхимович Кримський (1871 – 1941)

 

Постать А. Кримського на тлі української культури кінця ХІХ – початку ХХ сторіч вимальовується в перших рядах як одна з найяскравіших. Він належав до числа тих людей, які формували кістяк української еліти. Не можна не схилити голову перед його інтелектом, гігантською працездатністю й духовним багатством, яким обдаровані справді непересічні особистості. Видатний орієнталіст, що своїми працями зумів збагатити європейське сходознавство, авторитетний філолог-україніст, талановитий поліглот, який вільно володів кількома десятками мов. Окрім науки, А. Кримського вабило й художнє слово, причому власне українське. Він писав вірші, оповідання й повісті, багато займався перекладами зі східних мов і врешті посів почесне місце серед літераторів кінця ХІХ – початку ХХ сторіч.

 

Його рід походив із тюрксько-татарського племені, один із предків був родичем кримського хана, спадкоємця могутнього Батия, і мав впливове становище – був муллою. 1696 року після гострого конфлікту, рятуючись від помсти розгніваного хана, він змушений був утекти з Бахчисарая й оселитися в Литві. 1915 року в інтерв’ю кореспондентові бахчисарайської газети «Терджиман» А. Кримський розповідав про свого мандрівного предка, що опинився серед чужого народу: «Він був змушений узяти християнську віру. Його охрестили і, зважаючи на те, що вийшов він із Криму, стали називати Кримським. Значне число документів, що залишилися відтоді, та інші докази довго зберігалися в нашій родині…». Батько майбутнього письменника Ю. Кримський розпочав службову кар’єру у Володимирі-Волинському. Тут він одружився, дочекався поповнення сім’ї. Із малим А. Кримським родина переїхала в Звенигородку, повітове містечко на південній околиці Київської губернії.

Юний А. Кримський цілеспрямовано вдосконалював свою українську мову, вивчав історію, етнографію, фольклор. У дев’ятнадцять років вступив до Лазаревського східного інституту в Москві. Саме тут гостро відчув ностальгію й усвідомив себе українцем – не по крові, а по духу. Світоглядним орієнтиром для студента стали праці професора М. Драгоманова.

Значну частину свого життя А. Кримський провів у наукових відрядженнях у Сирії, Лівані й інших східних країнах. Але й там не переставав читати українську періодику, листуватися з українськими письменниками, діячами культури й науки.

Чимало років професор А. Кримський віддав викладацькій і науковій роботі в Москві. 1918 року він переїхав до Києва. Разом із В. Вернадським й іншими видатними вченими заснував Українську академію наук. У цій установі він продовжував плідно працювати до останку. Загалом перу вченого належить понад тисячу праць.

Неодноразово А. Кримський приїжджав на батьківщину своїх предків, зокрема в Бахчисарай. Бував він і на Південному березі Криму, причому майже кожна зустріч із південним краєм позначалася якимись віхами його творчості, що водночас мали важливе значення для українського письменства.

Уперше А. Кримський приїхав на кримське узбережжя 1901 року. Навесні він оселився разом зі своїм другом Б. Міллером (прототипом одного з персонажів роману «Андрій Лаговський») в Алупці. На відпочинку не мислив себе без роботи. Саме тут завершив підготовку до видання своєї першої поетичної збірки «Пальмове гілля», до якої увійшли вірші, написані протягом 1898-1891 рр., причому деякі з них, імовірно, були написані або принаймні відредаговані напередодні видання. Видана вона була 1901 року у Львові, й дозволила авторові змінити статус в українському письменстві: зі скромного початківця він перетворився на оригінального поета, а книга його відіграла важливу новаторську роль в історії національного літературного процесу початку ХХ століття. Вона доповнювалася й перевидавалася 1908 і 1922 року.

 

А. Кримський писав у листі до Б. Грінченка: «Мусю вам признатися, що в мені й кровинки української немає… Я родився й виріс на Вкраїні та й українізувався». Слово «українізувався» в іншому листі він пояснює так: «…українство вросло в мене органічно, без мого відома…», вважаючи основним чинником формування його національної свідомості етнічне середовище.

 

Слід підкреслити важливе значення А. Кримського як дослідника й популяризатора творчості С. Руданського, який дванадцять років служив у Ялті лікарем. Сходознавець за фахом, він  брав щонайпершу участь у підготовці й виданні першого семитомного зібрання творів С. Руданського.

Серію праць А. Кримського, присвячених творчості автора іскрометних співомовок, розпочинає розвідка «Про рукописи С. Руданського, їх відносини між собою та про поетові листи», яка з’явилася в серпні 1895 року. Друга праця – «Нові поетичні твори С. Руданського» – датована двома місяцями пізніше (жовтень 1895 року). Інтерес до С. Руданського він проніс крізь усе своє життя. 1925 року вийшла його третя праця про видатного поета під назвою «До життєпису С. Руданського (З нагоди 50-літньої річниці поетової смерті)», що стала підсумковою в цій серії.

Значну цінність становлять праці з історії й етнографії кримських татар. Перебуваючи в Криму, учений збирав матеріали для свого історико-літературного нарису «Література кримських татар». Це унікальне видання завдяки зусиллям професора О. Губаря побачило світ трьома мовами – українською, кримськотатарською й російською.

Востаннє А. Кримський приїхав до Ялти на лікування влітку 1941 року. Тут його застала звістка про початок війни. Учений покинув ласкаве тепле море, а вже через місяць був заарештований у рідній домівці. Так упав на його голову дамоклів меч влади, який учений відчував над собою вже давно. Літній академік, що майже повністю втратив зір, до останку залишався палким захисником української мови, за що був звинувачений за сталінськими традиціями в буржуазному націоналізмі й абсурдному шпіонажі. Після численних допитів немічного А. Кримського, котрому йшов сімдесят перший рік, відправили в Кустанайську в’язницю, де він незабаром помер. Прах великого вченого навіки залишився в казахській землі, у загальній тюремній могилі. Тільки після смерті Й. Сталіна А. Кримського реабілітували.

Нині прийшла пора відкривати його життя й творчість заново. Проблемі самототожності вченого-митця присвячена остання праця С. Павличко «Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ А. Кримського» (2000). З’являються й інші праці, завдяки яким ми з радістю й вдячністю пізнаємо світ унікальної особистості – орієнталіста, славіста, політика, публіциста, літератора, про якого дуже влучно сказав академік О. Пріцак: «Найкращий кримський подарунок Україні – А. Кримський».

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар