Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримський сміхопутівник

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко)

(1889 – 1956)

 

Серед письменників-сміхотворців в українській літературі ХХ ст. позицію номер один займає славетний Остап Вишня. Сила цього письменника – у глибокій народності, розумінні української ментальності, щирості дотепів, у яких не було зверхності, а струменіла любов до народу.

 

Уродженець Полтавщини, він пройшов складні життєві університети. Брав участь у Першій світовій війні, революційних подіях. Медик за освітою, О. Вишня сповна віддався журналістській і літературній праці. Перші фейлетони автора були прийняті схвально. У них упізнавалися традиції великого земляка І. Котляревського. Слово О. Вишні (цей псевдонім обрав 1921 року) користувалося незвичайною популярністю. Для нього були відкриті двері найпопулярніших газет, часописів і видавництв. Збірки гумориста дуже швидко почали виходити великими тиражами. О. Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири й гумору, створив новий жанр – усмішку, що синтезував у собі жанрові ознаки гумористичного оповідання і фейлетону. І він припав до душі співвітчизникам.

Блискучу кар’єру письменника було перервано 1934 року, коли О. Вишню незаконно репресували. На десятиліття замовк голос талановитого літератора. Та все ж йому пощастило повернутися до письменницького фаху. Твори, написані в 40-50-х роках, засвідчили з новою силою сміхотворний хист автора, але втрачене здоров’я й самоцензура вплинули на ритм роботи й зміст усмішок. Із висоти часу постать гумориста-мученика на тлі трагічної історії стає особливо цікавою для дослідників.

Відомо, що в травні-червні 1924 року О. Вишня, уже досить популярний автор усмішок, відпочивав у Сімеїзі. Та насправді це були дні великої клопітної роботи з вивчення історії й етнографії Криму, ознайомлення з його природними багатствами й культурними цінностями. Гуморист відвідав Ялту, Алупку, Гурзуф і низку інших здравниць, побував у віддалених селах, розмовляв із людьми, записував легенди. Таким чином за короткий час було створено 21 усмішку, написано багато кореспонденцій і листів, які друкувалися в газетах «Вісті ВУЦВК» і «Селянська правда».

О. Довженко створив дружній шарж «Остап Вишня в Сімеїзі». На малюнку – письменник, який приліг відпочити, але до нього вриваються видання, в яких він працює. Шарж супроводжує текст: «Фу-фу! Хар-а-шо ж відпочивати!». Збереглося й послання гумористу від В. Пронози (один із псевдонімів В. Еллана-Блакитного):

Остапе, ув одній газеті

Псалми містили з псалтиря,

Сміялися над ним поети,

Але виходить ніби зря;

Бо хоч звете Ви усмішками

Свої в редакцію листи,

Але ми догадались самі,

Що пишете Ви… книжку «Крим».

У наступному 1925 році «Вишневі усмішки кримські» вийшли окремим виданням. У газеті «Українські щоденні вісті» друкувалися такі оголошення: «Хочете знати про Крим і досхочу насміятися – замовте книжку: «Кримські усмішки», яку написав О. Вишня, найбільший на світі фейлетоніст-гуморист».

За визначенням критики, О. Вишня став «розвідником і відкривачем кримської теми» в українській радянській літературі. І це визнання збереглося за ним на тривалий час завдяки тому, що письменник не лише висміяв злободенні проблеми кримського курорту, але й правдиво зобразив краєвиди, флору і фауну, звичаї й побут, уплітаючи в свій текст старовинні легенди.

Очевидно, О. Вишня, реалізовуючи задумане, усвідомлював складність завдання й страх перед літературними штампами, які тиражували численні епігони класиків: «Крим! Легко сказати – Крим, а от як його вам описати так, щоб ви одразу відчули, що воно за країна отой Крим». Письменник спромігся дібрати вдалу форму для своєї книги «Кримські усмішки», яка стала своєрідним сміхопутівником. За основу він узяв матеріал із книги Є. Маркова «Очерки Крыма» (1902), але наповнив його безпосередніми враженнями, що й склали гумористичний коментар поширеного туристичного фактажу. Композиція книги є, власне, чітким маршрутом екскурсії для відпочивальників і містить багато цінної інформації в гумористичній подачі й корисних порад для приїжджих. Кримська природа, екскурс у минуле, місцеві розваги того часу – усе зібрано автором у єдину цілість.

 

За визначенням критики, О. Вишня став «розвідником і відкривачем кримської теми» в українській радянській літературі. І це визнання збереглося за ним на тривалий час завдяки тому, що письменник не лише висміяв злободенні проблеми кримського курорту, але й правдиво зобразив краєвиди, флору і фауну, звичаї й побут, уплітаючи в свій текст старовинні легенди.

 

О. Вишня, орієнтуючись на свого читача, переважно з робітничо-селянського середовища, обрав тон простуватого, наївного оповідача, балансуючи на межі констатації, інколи навіть вульгарної, а подекуди справді створив оригінальний опис із хитруватим підтекстом. Цілком у його стилі, наприклад, така знахідка: «…гори в Криму лякливі, тому на «Ай» починаються»,  що має розвиток у вигуках туристів, які піднімаються гірським маршрутом. Письменник по-своєму відтворив історію Нікітського ботанічного саду, переказав легенди про гори Діва й Монах, розповів про перебування О. Пушкіна (усмішка «Гурзуф»). Гуморист ретельно дібрав факти про перетворення Алупки на всесоюзну здравницю, підкреслюючи зміну класового характеру серед відпочивальників і туристів на ПБК («Гори», «Море»). Та водночас гострим пером він викрив низку вад кримського курорту 20-х років. Раніше на кримських просторах відпочивала «стомлена», «перетомлена», «виснажена», «недоїдаюча», «недоміщицько-купецька Росія», хизуючись своєю розбещеністю й аморальністю. Але й у радянську епоху серед кримської еліти дуже часто були непмани, типові ледарі й аферисти. З особливим задоволенням О. Вишня розвінчує й висміює історичних осіб, передусім царську родину (фейлетони «Там, де цар пішки ходили», «Алупка»). У його портретах домінують такі прийоми, як шарж і гротеск.

1927 року письменник знову побував у Ялті. Якраз тоді його дружина В. Маслюченко знімалася у фільмі на Ялтинській кіностудії. Разом із донькою вони відвідали Нікітський сад, водопад Учан-Су, Лівадію, не підозрюючи, що незабаром письменника чекає суворе заслання. Наступного разу він приїхав у Крим аж 1951 року в зв’язку із хворобою. Лікувався в санаторії «Харакс», де оселився в окремому будинку в оточенні чудового парку, часом навідувався до Ялти. Остання зустріч письменника з Кримом не мала особливих мистецьких наслідків.

Кримська творчість О. Вишні не втратила привабливості й злободенності навіть із висоти ХХІ століття. Здається, що нашому чарівному краю й популярній рекреаційній зоні украй не вистачає таких талановитих майстрів нев’янучого гострого слова, яким був О. Вишня.

 

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму http://educrimea.org/

 

ПІД ЗНАКОМ КРИМУ (з навчального посібника С. Кочерги)

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар