Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Українська іфігенія

Перший кримський період Лесі Українки (1890 – 1891)

У 1890 році, коли Лесі Українці виповнилося 19 років, київські лікарі порадили їй поїхати до моря. Удвох із матір’ю в липні приїхала вона до Криму. Етнограф, фольклорист, громадський діяч і письменниця, О. Пчілка стала прикладом працьовитості й цілеспрямованості для своїх шести дітей. Саме вона вперше видала 1880 року книгу творів ялтинського лікаря С. Руданського, якому судилася слава класика української літератури. Тоді вона ще не знала, що її донька також буде шукати притулку в тій самій невимовно-далекій Ялті…

У Саках, звідкіль Леся Українка почала «розглядати» Крим, вона не написала жодного вірша, жодного листа. Сакські грязьові ванни на користь їй не пішли. Регулярні процедури були досить виснажливими, особливо дошкуляв запах сірководню, але до операції треба було спробувати всі засоби.
Мінорний настрій відступив, як тільки переїхали в Євпаторію, де подорожніх зустріло синє лагідне море, гомінливі чайки. Леся Українка почувалася окриленою весь цей десяток днів, котрі присвятила купанням, як і приписували медики. Не дивно, що тут рука поетеси відразу потягнулася до пера. Її перший вірш, написаний у Криму, – «Тиша морська». Це поезія юнки, захопленої дивовижним довкіллям; піднесена інтонація вірша відкриває вразливість і щедрість душі авторки.
Другий вірш – «Грай, моя пісне!» – суголосний першому, морська стихія нагадує поетесі непідвладну жодним законам природу творчості.
У рукописному альбомі «POESIE» авторка під цим вір­шем додає: «Серед моря 17 серпня». У цей день Леся Українка з матір’ю на пароплаві вирушила до ще одного кримського міста – Севастополя, а звідти вони попрямували в Бахчисарай. Вона завжди користувалася будь-якою нагодою, щоб на власні очі побачити історичні, легендарні місця, оспівані в літературі. Екзотичний Бахчисарай володів дивною магнетичною силою. Напевно, коли потяг наближався до Бахчисарая, на думку Лесі Українці спадали ті чи ті рядки А. Міцкевича чи О. Пушкіна. Та ось і вона ступила на цю землю й прикипіла поглядом до осколків бахчисарайської слави.
Блукаючи містом, Леся Українка відчувала себе в полоні кругообігу віків, що надихало її на створення віршів «Бахчисарайський дворець», «Бахчисарайська гробниця».
Тогочасний побут Бахчисарая також не оминув уваги матері й доньки. О. Пчілка відразу почала занотовувати враження про властиве мусульманам малювання на стінах, оглядала ткані килими. Лесю Українку захопив національний одяг місцевих жителів, що підтверджує вірш «Татарочка», в якому напрочуд тепло змальована перехожа дівчинка, зокрема, з етнографічною точністю описуються її шапочка й чадра.
Та найбільше мати й донька зацікавилися вишитими рушниками, які також репрезентують декоративно-прикладне мистецтво кримських татар. Особливості робіт кримськотатарських майстринь знайшли відображення в етнографічних студіях О. Пчілки. Не один візерунок привабив її погляд. Наступного літа Леся Українка, опинившись знову в Криму, продовжила розпочату роботу – замальовувала орнамент за орнаментом. Так склалася ціла колекція, яку поетеса мріяла зробити надбанням загальнолюдської культури.
На жаль, етнографічні замальовки Лесі Українки з Криму не побачили світ, позаяк загубилися в архіві М. Драгоманова. Проте, «мов зачарований», житиме вічно Бахчисарай у віршах української поетеси.
Із Бахчисарая мати й донька повернулися до Севастополя. А звідти починалася ще одна мандрівка – до Південного берега Криму. І була вона, мабуть, не менш романтичною.
Дорога була складною, проте втішала екзотичними краєвидами, вишуканими на слух назвами поселень і садиб, почутими легендами. Зокрема, легенда про Чортові сходи знайшла відображення у вірші «Мердвен».
Нарешті на горизонті з’яви­лися обриси Ялти, де О. Пчілка й Леся Українка планували два дні чекати на круговий пароплав. Тогочасна Ялта нараховувала лише чотири з половиною тисячі мешканців, але з кожним роком розросталася й ставала все більш популярним курортом.
У середу, 22 серпня 1890 року, Косачі піднялися на палубу пароплава, що вирушав до Одеси. Але з Кримом вони розпрощалися ненадовго.
Після важкої операції у Відні взимку 1891 року Лесі Українці знову був потрібний південний клімат, щоб повернути втрачені сили. Наприкінці травня Леся Українка з матір’ю й сестрою О. Косач вирушають із Колодяжного в далеку дорогу, в Євпаторію. Тут Леся проведе майже два місяці літа.
Євпаторію Косачі обрали, напевно, завдяки спогадам про морську тишу, якою минулого року зустріло подорожніх це місто.
Проте кримську спеку не змогла перенести сестра О. Косач, і мати за кілька днів змушена була повернутися разом із нею додому, залишивши Лесю Українку одну. Тепер вона з нетерпінням чекала приїзду старшого брата. Студент фізико-математичного факультету Дерптського університету, М. Косач міг зустрічатися з рідними лише під час канікул. Щоби провести час із любою сестрою, охоче їде в Крим. Допитливий і спраглий до знань, улітку 1891 року М. Косач ходить пішки Кримом, який немов розгортає перед ним сторінки історії. Він побував у Балаклаві, Бахчисараї, Чуфут-Кале, але не уникав і сьогодення з його найрізноманітнішими політичними тенденціями в суспільстві, жваво обговорював із сестрою політичну ситуацію, що склалася на Західній Україні.
Однак улюбленим заняттям обох було просто купання в морі. Вечорами або в негоду брат і сестра могли годинами сидіти на березі й вдивлятися в прибій.
Тільки через місяць у Євпаторії до поетеси повертається «улітний період» (тобто час натхнення, час віршів). Хоч свою роботу вона обмежувала двома годинами щодня й писала багато листів, усе частіше на аркуші просилися рядки й строфи. Фрагменти євпаторійського літа 1891 року відображені в трьох віршах Лесі Українки: «Безсонна ніч», «На човні», «Негода». Усі вони вперше опубліковані у львівському часописі «Зоря» на початку 1893 року в числі інших поезій під загальною назвою «Кримські спогади» з присвятою братові М. Косачу.
Остаточно укладений цикл «Кримські спогади» став перлиною першої поетичної збірки Лесі Українки «На крилах пісень», що побачила світ за допомогою І. Франка також у Галичині, у Львові, на початку березня 1893 року.
Отож, літо в Криму залишило свій слід у творчості Лесі Українки. Із часом у спогадах воно виринатиме суцільною радістю, розкішним феєрверком світла на різнокольоровому морському тлі.

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар