Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Українська іфігенія

Третій період у кримському літописі поетеси (1907 – 1908)

Майже через 10 років Леся Українка знову потрапляє у поле тяжіння Криму. Цього разу під дамокловим мечем опинилося здоров’я її друга К. Квітки. Завжди самовіддана в ставленні до друзів, поетеса вирішує будь-що відправити його з холодного Києва на Південь із його богоданним цілющим кліматом. Грошей вистачало тільки на три місяці в Криму, і Леся Українка вважала за потрібне бути повсякчас поряд із другом. Із К. Квіткою вона вже була знайома майже 10 років, і він теж не раз намагався бути поруч у скрутний час. Юрист за фахом, за покликанням К. Квітка був музикознавцем-фольклористом, хоч по-справжньому його талант науковця розквітне пізніше.

Захворівши на туберкульоз, К. Квітка відчув сердечне піклування поетеси. У березні 1907 року вони вдвох виїхали до Севастополя. Там зупинилися в готелі Кіста, але місцевий лікар порадив їм влаштуватися на Південному березі. Важко добиралися в ландо до Алупки, але й там виявилося холодно, незатишно, навіть закрутила метелиця, тому змушені були шукати притулку в Ялті.
Тут до певної міри поетеса відновлює звичний ритм життя, повертається інте­рес до лектури. Поступово береться за перо. Тут поетеса «вигладжує» драматичну поему «Кассандра», під якою стоїть дата: 5 травня 1907 року. Цей твір побачив світ у 1 і 2 числах журналу «Літературно-науковий вісник», які Леся Українка отримала також у Ялті.
Весна 1907 року відзначилася також створенням драматичного діалогу «Айша та Магомет» на основі мусульманських легенд. У цьому творі, де порушено проблему шлюбу й подружньої вірності, мимоволі вгадуються думки поетеси про власні сімейні узи й навіть пророче бачення майбутнього, найвірогідніше, на підсвідомому рівні. Якраз тоді Леся Українка вирішила вийти заміж за К. Квітку. Після повернення з Ялти вони повінчалися у Вознесенській церкві на Деміївці в Києві.
Подружжя Квіток усвідомлювало, що здоров’я обох не дозволить їм жити постійно в любих для серця місцях. Необхідно було знову перебиратися на Південь. Вибір зробили на користь Криму. Напередодні одруження К. Квітка звернувся в Сімферопольський суд із проханням перевести його на роботу в Крим і згодом отримав призначення в Ялту. Це місто, окрім сприятливого клімату, обіцяло культурне середовище, про яке також думалося перед від’їздом на тривалий термін. Особливо імпонувало те, що в Ялті періодично мешкали українські письменники й діячі культури, із якими Квітки мали б нагоду спілкуватися, тут з успіхом проходили гастролі корифеїв українського театру й набув популярності місцевий театр малоросів-любителів драматичного мистецтва під керівництвом П. Націлевича (1906-1918).
Леся Українка продовжувала плідно працювати: будучи у Балаклаві, народився вірш «За горою блискавиці», хоча поетесу владно манила до себе ширшим простором драматургія. У вересні вона багато читала й намагалася завершити великі твори, розпочаті раніше, серед них – драму «У пущі».
Поступово поетеса реалізувала й свої нові творчі замисли, як завжди, розмаїті. В Ялті вона диктувала статтю про театр, писала оповідання «Розмова», продовжувала працювати над незакінченими драмами. Зрідка вдавалася до поезії.

Ще в юнацькі роки Климент Квітка поставив собі за мету: «Перші сорок років життя – готуватися до основної діяльності, створити для неї умови. Наступні сорок років – здійснювати те, до чого готувався». Задумане виконав, як по нотах, та навряд чи це було б можливо, якби свого часу поряд із ним не була Леся Українка

Літературна праця поетеси на кримській землі увінчалася новими здобутками. У Євпаторії вона написала вірш «Хвиля», в якому блиснула майстерною звуковою інструментовкою. Останній великий твір, який Леся Українка викінчувала в Криму, – драма «Руфін і Прісцілла». Під чорновим варіантом автографа стоїть дата – 28 серпня 1908 року, хоч авторка вдосконалювала текст упродовж 1909-1910 років; 1911 року драму було надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник».
Восени 1913 року подружжя Квіток остаточно змирилося з необхідністю шукати притулок на Кавказі. Довелося відмовитися від мрії придбати в Ялті домівку, на що батько Лесі Українки подарував тисячу карбованців. Та прощання з Кримом усе відкладалося. Причиною затримки Лесі Українки в Криму до зими став стародавній український інструмент кобза, або ж бандура. Письменниця палко шанувала бандуристів і майстрів кобзарської справи, сама в зрілому віці вирішила навчитися грати на бандурі. Особливо турбувало поетесу те, що відійде останнє покоління кобзарів, і разом із ними Україна втратить свідчення своєї історії, що зберігалося в народних піснях і думах. Ось чому разом із К. Квіткою вона задумала організувати експедицію для запису українських народних шедеврів.
Ще перебуваючи в Євпаторії, Леся Українка заручилася підтримкою в експедиції таких відомих знавців фольклору, як Ф. Колесса, В. Гнатюк, О. Сластьон. Улітку експедиція під керівництвом Ф. Колесси вирушила на Полтавщину, де за допомогою фонографа були записані кобзарі М. Кравченко, П. Деревченко та інші. Невдовзі Леся Українка дізналася, що в Севастополі, у свого сина живе відомий кобзар харківської школи Г. Гончаренко. Поетеса відразу загорілася бажанням записати увесь його репертуар, щоб безслідно не втратити, як це сталося, наприклад, із більшістю унікальних творів, які виконував видатний кобзар О. Вересай. Вона замовила через пошту фонограф і воскові валики, на які робили аудіозаписи, і на початку зими їх отримала. За Г. Гончаренком відправила служницю, а сама навчалася орудувати апаратом, наспівуючи українські народні пісні. На щастя, ці записи збереглися, тож голос великої письменниці можуть почути нащадки.
Дев’ятнадцять валиків із зібраними матеріалами Леся Українка надіслала до Етнографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Кобзарські думи стали прощальним акордом перебування Лесі Українки в Криму.
1972 року в Ялті було споруджено пам’ятник Лесі Українці (скульптор Г. Кальченко), а в 1993-му здійснилася мрія покоління «шістдесятників» про відкриття Музею поетеси. Традиційним стало щорічне Всеукраїнське культурно-мистецьке свято «Лесина осінь». Усе це свідчить про те, що Леся Українка назавжди повернулася в «країну світла й прозорої блакиті», яку вона натхненно оспівувала в своїх творах.

Публікується зі скороченнями, повний варіант статті на сайті EDUCRIMEA/ Освіта для Криму

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар