Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Тетяна Москаленко – український фотограф

Легко бути патріотом в Україні, важко любити свою країну за її межами, а ще важче залишатись українцем на території, що була окупована ворогом. Тетяна Москаленко залишилась громадянкою України, хоча і до сьогодні живе в Криму. Ба більше, з 2014 року почала говорити українською, і до того ж такою, що можна зробити висновок, ніби вона нею розмовляла чи не з самого народження. Сьогодні читачам хотів би розповісти про кримського фотографа, точніше фотографиню Тетяну Москаленко.

 

t_moskalenkoФотографією зацікавилася ще в дитинстві, коли їй батьки на восьмиріччя подарували фотоапарат – «Смена 8». Батько – військовий, який займався фотографією професійно, – навчив доньку обробляти тоді ще чорно-білу плівку, друкувати у темній кімнаті перші свої фотознімки. І хоча він мав справу з репортажною зйомкою, й улюбленим жанром була портретна фотографія, донька віддала перевагу пейзажному жанру.

Згодом в арсеналі молодої фотографині з’явився фотоапарат «Зеніт», який у часи Радянського Союзу був чи не вершиною мрій фотоаматора. Нова камера, нові можливості і, звичайно, новий і якісний рівень у творчості. Коли обікрали квартиру (як кажуть, немає біди, щоб на краще не вийшло), придбала цифрову камеру.

«Хоч я знімала протягом тривалого часу на плівку, – розповідає Тетяна Москаленко, – я без жалю перейшла на цифрову фотографію. Незважаючи на те, що аналогова фотографія має свій шарм, але цифрові технології дали можливість розкрити себе більше як автора пейзажного фото. Саме нові технології у цій галузі змусили мене рухатися далі та виробити свій особистий почерк в українській фотографії».

Тетяна Москаленко не любить показувати або ж викладати у Фейсбуці фотознімки за принципом «я тут був», «я на фоні»… Вона постійно повертається до свого архіву світлин і свідомо доводить до технічної досконалості знімки, які найкраще передають той настрій пейзажів, куточків природи, моря, який панував під час зйомки. Для портретиста головне – відтворити стан душі, а для неї – стан природи. Можливо, такий глибокий підхід вона перейняла від батька, який намагався у портреті передати весь внутрішній світ людини, котру фотографував. Тетяна повертається до своїх знімків і через пейзажі передає власні почуття – любов, тугу, надію.

Усю гаму людських переживань, як вона вважає, можна передати через зйомку краєвидів. Окреме дерево або ж небосхил із хмарами, веселкою, які звичайна людина може і не помітити, в руках майстра перетворюються на вибагливу і безмежну палітру кольорів, тональностей, об’ємів, виражених у зображеннях.

«Останнім часом я не знімаю, – ділиться майстриня. – Щоб зробити художні фото, а не документацію об’єкта, потрібно розслабитися, злитися з навколишньою природою, а зараз це для мене неможливо. Ідеш із камерою на об’єкт, а назустріч тобі бронетранспортер або ж озброєні люди в камуфляжі. Після цього романтичний настрій зникає і я відчуваю, як мій контакт із навколишньою красою – гірським пейзажем чи морем – просто зникає. Крим – як унікальна пам’ятка природи – зникає на очах. Це проявляється у банальних, здавалось би, речах: там, де були зони відпочинку, – купи сміття, пропадають заповідні закутки Кримського півострова…»

Для Тетяни Москаленко було справжньою трагедією, коли Малий каньйон Криму (про Великий каньйон знають усі) практично перестав існувати. Водоспад у цьому диві природи обрушився. До анексії були плани з його реконструкції, а сьогодні про нього вже навіть ніхто і не згадує.

Крим – знахідка для фотографа. Тут на кожному кроці можна побачити розкішний пейзаж, який і не сподівався знайти. Але втрата будь-якого мальовничого куточка з часом призведе до катастрофи: зміниться обличчя півострова, його ментальність, природність. За два роки у кримському пейзажі багато змінилось, він вмирає. Якби це був природній процес, то це відбувалося б достатньо довго у часі, а зміни проходять навіть для ока досить швидко, і не на краще.

«У душі повинна бути гармонія, – каже фотографиня, – а її немає. У мене все настільки болить, що я не можу взяти камеру до рук. Знімати «чорнуху» не вмію і не хочу. Кажуть, зараз модно фотографувати безхатченків, їх, до речі, стало чомусь ще більше, але це не моє».

Для друзів фотознімки Тетяни Москаленко – це не просто гарні сувенірні поштівки. Для них кожна світлина Тетяни – символ, в який хочеться вірити і зберегти для себе. Наприклад, у роботі «Черешневий сад» більшість побачили тризуб, символ України. Так з’явилась друга назва, запропонована глядачами і друзями фотографа, – «Кримський тризуб».

«Для кримчан, для тих, хто залишився, головне, – щоб про них не забули. На півострові люди стали добровільними в’язнями. Я і мій чоловік зберегли громадянство України. Я почувалася найщасливішою людиною, коли камера була в руках і я могла знімати й отримувати колосальне задоволення від зробленої роботи», – розповідає фотомисткиня.

У планах авторки – зняти колекцію фотографій, де образ моря був би співзвучний з музикою, а точніше з різними видами танцювальних мелодій – вальсу, танго, полонезу тощо. Можна не сумніватися, що вона зможе реалізувати цю ідею і вкотре потішить глядача своїми роботами. Здавалось би, що на цьому можна було б закінчити розповідь про Тетяну Москаленко, але…

Переглядаючи сторінку фотографині у Фейсбуці, я побачив її нові роботи. Можу сказати, що не був здивований ними. Поруч із пейзажними фотографіями з’явились фотопортрети – не тільки рідних і близьких, але й людей незнайомих. Чому не був здивований? Бо те, що з дитинства закладено в кожному з нас, рано чи пізно проросте щедрим врожаєм. Тому переконаний, що ми ще будемо говорити про Тетяну Москаленко як про відомого кримського фотографа-портретиста. Хоча, напевно, правильно було б написати не тільки кримського, але передусім українського фотографа. Україна чекає нових фоторобіт від Тетяни.

Поширити запис
Записано

ratushny@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар