Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

«Де Крим за горами…»

Чи не найкращим матеріалом для аналізу минулого і його бачення в суспільстві є фольклор. Зароджена в міфологічну добу свідомості людства народна творчість зберегла ту прадавню світоглядну модель, яка відсутня в друкованих джерелах, а часто і в наукових трактатах. Саме народна творчість і знання є тими джерелами, без яких неможливо уявити сучасне життя суспільства. Історія фольклору знає факти і штучного втручання у фольклорний процес, однак всі вони були безплідними. Тому народна творчість не може вміщувати і зберігати штучних творів. Фольклор – це не вимисел, а реальність, яка подана в художніх образах.

Подані нижче два матеріали, один з яких уже публікувався у «Кримській світлиці» у 1993 році, однак не втратив своєї актуальності і нині, покликані на рівні текстів показати і розвінчати міф про особливу і «сакральну» роль Криму для Російської Федерації, про нібито корінні й давні зв’язки між ними…

 

«Назвіть хоча б одну російську народну пісню про Крим!» – це нищівний аргумент проти галасунів про «Крым – коренная русская земля». Нема вірнішого індикатора історичної правди.

 

Виберемо з російських історичних пісень прямі вказівки на місце дії і побачимо точну їх географію. Вони циклізують сюжети навколо Москви, відображають час Івана Грозного, взяття Казані, походи Єрмака, боротьбу російського ополчення проти польської шляхти, повстання Пугачова, Разіна, будівництво заводів на Уралі і текстильних фабрик у центрі країни, реформи Петра І, Вітчизняну війну 1812 року, оспівують Волгу-матінку.

А Крим? Кілька солдатських пісень періоду Кримської війни 1853-1856 рр. – про бої і командирів, і ніяк не відображають життя російського народу.

Читаємо: «На основе литературной песни «Кочегар» в советском фольклоре было создано немало новых, например: «Раскинулось море широко / У крымских родных берегов…». Всі інші жанри російської народної пісні жодної згадки про Крим не мають.

Не те в українській народній творчості, причому не одного, а найрізноманітніших жанрів. Почесне місце серед них належить кобзарським історичним думам. Дума про Самійла Кішку точно визначає місця подій. Місто Козлов (Євпаторія) називається 8 разів, Чорне море – 10. Згадуються Кафа (Феодосія), євпаторійська пристань, Дніпровський лиман, Дніпро, острів Тендра, Запорозька Січ, Межигірський Спас, січова Покровська церква, Трахтемирівський монастир. Серед 350 невільників називаються історичні постаті Марка Рудого, Мусія Грача та ін. Після вдалого повстання колишні невільники припливають на захопленій турецькій галері до «Тендрова-острова», де зустрічаються з гетьманом Семеном Скалозубом та запорозькими козаками. А це дозволяє точно визначити дату – 1599 рік, коли Скалозуб вів запорожців на турецьку фортецю Азов через Чорне море та Керченську протоку і перестоював на початку року біля острова Тендри, чекаючи доброго вітру. Звідси можна вирахувати, і коли Самійло Кішка потрапив у турецьку неволю – в 1573 році, тобто був невільником 26 років.

Отже, одна лише дума про Самійла Кішку дає більше відомостей про ці краї та їхню історію, ніж весь російський фольклор, разом узятий! А таких дум – не один десяток.

Як і в російському фольклорі, в українській народній творчості багато історичних пісень. Видатне місце в них належить Криму. Наприклад, у пісні «Ой на горах сніги лежать» співається:

 

Ой, по горах сніги лежать,

По долинах води стоять,

А по шляхах маки цвітуть:

То ж не маки червоненькі –

То козаки молоденькі

Битим шляхом у Крим ідуть…

 

Не всі історичні пісні мають слово «Крим», але їхній зміст не викликає потреби в цьому. В пісні «Що сі в полі забіліло» розповідається, як татари гнали полон, потім паювали. Одному дісталася жінка. Між кіньми він пригнав полонянку додому і змусив працювати, що вона робила з прокльонами. Почула це дружина татарина, вибігла з хати і вдарила… рідну матір, котра по шрамові на пальці упізнала свою доньку, давно забрану в полон ордою. Як не просила донька одягнути дорогі шати і залишитися, мати сказала:

 

Я не хочу панувати,

Піду в свій край загибати.

 

Величезний пласт в українському фольклорі складають чумацькі пісні, зовсім невідомі фольклорові російському. Для прикладу візьмемо «Гей, у степу криниченька», де співається:

 

Гей, воли ревуть да води не п’ють,

В Крим доріженьку чують,

Гей, чи на мою, гей, чи на свою

Головоньку віщують.

Гей, заслаб чумак, заслаб молоденький

Та й у Криму на перевозі…

 

В Україні згадується Крим навіть у піснях… про кохання! Прикладом може бути відома всім «Взяв би я бандуру», звідки слова:

 

Де Крим за горами,

Там сонечко сяє,

Ой там моя мила

Сльози проливає.

 

Навіть в обрядово-календарних піснях, котрі, здавалося б, далекі від зображення історичних подій, виразно відчувається вплив Криму. Така, наприклад, жниварська пісня «У неділю пораненько», що має один сюжет і спільні рядки з історичною піснею. Колядки та щедрівки – і ті не позбавлені цього впливу, наприклад:

 

Щедрий вечір, добрий вечір!

Привела корова полового бичка,

Привела вівця чорного барана.

Половим бичком у Крим ходити,

У Крим ходити, сіль возити,

А чорним бараном вівці плодити.

Щедрий вечір, добрий вечір!

 

З плином часу все більше переконуємося, як була сфальсифікована наша історія в численних книгах, підручниках; читаємо, чуємо, бачимо, відчуваємо, як ті фальсифікації використовуються. Та неможливо сфальсифікувати народну пісню, хоч такі спроби були.

Всіх попередніх, на противагу галасунам про «коренной» Крим, я аж ніяк не переконую, що Крим – «корінна українська земля». Але безперечно, що український народ з Кримом пов’язаний набагато тіснішими історичними зв’язками, ніж ті галасуни.

Поширити запис
Записано

korsovetsky@www.svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар