Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Крим в українській народній поезії середньовіччя

Кожному, хто більш-менш уважно вивчав історію України XVI століття, доводилося, без сумніву, зауважити, як часто на її сторінках трапляється ім’я Криму, кримських міст, кримських татар. Майже кожен рік цієї епохи позначений боротьбою з нащадками давніх неприятелів Русі. Це була одна зі стадій боротьби з Азією, тільки її ареною стала вже Україна, Крим і прикордонні області Туреччини.

 

Боротьба була запеклою і тривалою — аж до 1788 року; але й цей рік, по суті, не став завершувальним. Якщо ми й бачимо на початку XIX століття у Криму чумаків, нащадків славетних лицарів — козаків, що скуповують тут сіль і рибу і, відповідно, відвідують Крим зовсім не з войовничою метою, то це ще не вказує на цілковиту зміну стану речей. Значно більше ворожим Крим став у XVI-XVII ст., в епоху козацьких війн з Кримом і Туреччиною.

Українські думи та пісні, які стосуються боротьби України з татарами й турками, вищою мірою ґрунтовно прокоментовані в історичному плані їхніми збирачами, проф. В.В. Антоновичем і М.І. Драгомановим.

10693_320XVI і XVII століття — найскладніша доба в історії України, що перебувала тоді у суто епічному стані. Польща, Туреччина, Крим були її зовнішніми ворогами, а чвари серед самого козацтва — внутрішніми. Сучасні літописи сповнені описів цієї боротьби і стану краю взагалі. Народна поезія також відобразила у собі епоху, виходячи, як і завжди, з реальних фактів. Праці українських етнографів, починаючи від кн. Цертелєва та Максимовича, разом з працями покійних Антоновича, Драгоманова, Костомарова, Житецького та ін., вказують на історичний характер української поезії XVI-XVII ст. Це думи та пісні історичного змісту. Крим посідає у них одне з перших місць.

Записи українських дум, які йдуть від початку минулого століття, зберегли для нас більш ніж тридцять дум у кількості понад 140 варіантів та низку історичних пісень, які так чи інакше наближаються до дум. З них мають стосунок до історії боротьби України з татарами й турками такі: «Про знищення бурею турецького корабля», «Плач невільників у турецькій каторзі», «Втеча трьох братів з Азова»,  «Втеча Самійла Кішки з турецької неволі», «Дума про Марусю Богуславку», «Плач невільника в турків про викуп», «Смерть Федора Безродного», «Іван Богославець, гетьман запорізький» та ін.

Цікаво, що назва «Крим» майже не трапляється у народній поезії козацької епохи. Вочевидь, не доводилося нашим невільникам користуватись і природними благами Криму. Перебування у Криму для них — «неволя, неволя тяжка, каторга турецька, бусурманська»; на них, «бідних, безщасних» тут чекала «темниця кам’яная, цеглою мурована»; у ній вони «пробували, ніколи світа сонця не видали».

Цикл невільницьких пісень особливо великий в українській історичній поезії. Народ підкреслює у них найважчу сторону татарських наскоків:

 

«Зажурилась Україна, що ніде прожити:

Гей витоптала орда кіньми маленькії діти,

Ой маленьких витоптала, великих забрала,

Назад руки простягала, під Хана погнала».

 

Коментатори історичних пісень українського народу наводять цілу низку свідчень сучасних літописців про масове забирання полонених до Криму й Туреччини.

Єдиним засобом звільнення невільників був викуп за них. Невільник у думі «Плач невільника в турків про викуп» просить сизих голубів передати його батькові й матері, щоб вони продавали своє майно і рятували його:

 

«Нехай отець і матуся

Мою пригоду козацькую знають,

Статки, маєтки збувають,

Великі скарби собирають, —

Головоньку козацькую із тяжкої неволі визволяють…»

 

Невільник просить їх поквапитись, бо доки він на кримських каторгах, то повернення ще можливе, та йому вже не бачити їх, якщо він буде проданий за Червоне (Чорне) море:

 

«Бо як стане Чорне море вигравати,

То не знатиме отець, либонь матір,

У которій каторзі шукати:

Чи у пристані Козловської,

Чи у городі Царграді на базарі.

Будуть ушкали, турки яничари набігати,

За Червоне в Орабськую землю запродати,

Сукна дороги поставами, не мірячи,

За них брати».

 

Ненависні були козакам і Крим, і татари, і турки. Не було більшої зради, ніж козакові перейти на їхній бік. З іншої сторони, відступники-ренегати, «потурчені», ті, що прийняли мусульманство:

«Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного»

– були найбільш жорстокими до полонених.

Не дивно, що силоміць навернених у мусульманство дітей, «тумів», козаки безжально вбивали, бачивши у них своїх підростаючих мучителів.

Отаман Сірко, вбиваючи «потурчених» козацьких дітей, каже: «Простіть, браття, нам смерть… спіть… краще вам передчасно померти, ніж жити басурманами… на наші християнські молоді голови і свою вічну погибель, лишаючись без хрещення».

Юрася Хмельницького, що перейшов до ворогів, за народним повір’ям, земля не прийняла, і він блукає південним українським степом, де його бачили чумаки.

Дорого стала Україні зла «неволя бусурманська», й угоди з Кримом і Туреччиною висувають неодмінну умову: припинення татарами й турками забирання у полон слов’ян.

Втім, якими б негативними не були риси давніх ворогів України, вони не виключали й позитивних. Козаки часом геть не поступалися туркам і татарам у лютуваннях. Так, у хроніці М. Бельського (Kronika Polska) розповідається про те, що козаки, увірвавшись у 1575 році до Криму, «все палили і нічого в живих не залишали, навіть дітей садовили на палі». Хоч це й було помстою, та її прояви були настільки жорстокими з боку козаків, що самі вороги виявлялися милосерднішими. Так було у 1652 році (після Батозької битви, біля Південного Бугу); візир Нуредін висловився проти побиття козаками беззбройного супротивника. Щоправда, він тут-таки висловлював думку, що переможені дадуть викуп, однак у будь-якому разі достеменно відомо, що ще у першій половині XV століття у Криму не спостерігалося ворожих стосунків між слов’янами й татарами. Але з часів підпорядкування Криму турками справа одразу змінюється. З часів Менґлі-Ґірея вже починаються жорстокі наскоки кримців і турків на південь України, з усіма їхніми жахами. Татари діють спільно з турками, і Крим в українських піснях ототожнюється з Туреччиною, а кримська неволя – з турецькою.

 

Праці українських етнографів, починаючи від кн. Цертелєва та Максимовича, разом з працями покійних Антоновича, Драгоманова, Костомарова, Житецького та ін., вказують на історичний характер української поезії XVI-XVII ст. Це думи та пісні історичного змісту. Крим посідає у них одне з перших місць. Записи українських дум, які йдуть від початку минулого століття, зберегли для нас більш ніж тридцять дум у кількості понад 140 варіантів та низку історичних пісень, які так чи інакше наближаються до дум.

 

Сама назва «Крим» є лише в одній пісні. Іноді трапляється ім’я «кримці-ногайці», разом з «турками-ногайцями». Зате нестача згадування власних імен компенсується високою художністю описів південноукраїнських і кримських степів, Чорного моря, невільницьких каторг.

На завершення слід сказати, що невільницькі думи, які головним чином, стосуються Криму, мають свої літературні обробки в Шевченка й Старицького. Так, перший створив поему «Невільник», другий – драматичну п’єсу «Маруся Богуславка». Як Шевченко, так і Старицький виставляють турків і татар у такому ж світлі, як і в думах, відокремлюючи позитивні якості невільників і їхніх визволителів від хижих нахилів їхніх гнобителів. Крім того, ці твори, особливо перший, за художністю відрізняються близькістю до дум. Особливо художньою є передача плачу невільників, який висловлює всю гіркоту неволі та силу прокляття «каторги турецької, неволі бусурманської».

 

Подано скорочено за виданням: Ерофеев И. Крым в малорусской народной поэзии XVI – XVII вв., преимущественно в думах (Памяти В.Б. Антоновича). – ИТУАК, 1908 г., № 43, с. 73-87.

Поширити запис
Записано

korsovetsky@www.svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар