Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

«Долой с русской земли»: знищення українського монастиря в Криму

21 жовтня 2016 року вікарій Київської митрополії УПЦ МП, духівник Фонду пам’яті Блаженнійшого митрополита Володимира, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко) повідомив, що в селищі Морозівка Севастопольського регіону в ніч напередодні свята Покрови було спалено трапезну та корпус чоловічого монастиря в ім’я преподобного Паїсія Величковського, а на його воротах з’явилися написи «Долой сабодановщину» (від прізвища попереднього очільника УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана) та «Русская земля для русских». Перед цим намісник і ченці монастиря неодноразово отримували погрози.

 

На подію кримські представники церкви Московського патріархату та ЗМІ відреагували з запізненням і доволі своєрідно: мовляв, «скандальний» київський священик, який є одним з лідерів проукраїнського крила УПЦ МП і активним прибічником розширення її автономії з перспективою автокефалії, насмілився звинуватити доброчесних кримчан у підпалі монастиря. За словами благочинного севастопольського округу УПЦ МП о. Сергія Халюти, пожежа в монастирі справді була, але нібито через необережне поводження з печами, які опалюють приміщення.

Перед тим митрополит Олександр повідомляв, що севастопольський «начальник відділу в справах національностей і релігійних організацій» Володимир Рябих телефоном вимагав у принизливому тоні від намісника документи на право власності на землю і погрожував закриттям монастиря, назвавши його «приватною крамничкою»: мовляв, «на території Росії» не можуть існувати «іноземні» релігійні спільноти. Причина цих заяв – у ставропігії (самоврядності) монастиря: він єдиний у Криму й один з десяти в Україні підпорядковується безпосередньо київському митрополитові.

 

З історії заснування монастиря

Сама історія монастиря нагадує пригодницький роман. Ініціатором заснування обителі став ієромонах Паїсій (Дмоховський), який після служіння в РПЦ переїхав з Москви до Криму, став кліриком УПЦ МП і був призначений благочинним Севастополя та настоятелем Володимирського собору в Херсонесі, відновлюваного під патронатом президента Леоніда Кучми і його дружини та за сприяння Київської міської адміністрації.

У 1999 році колишній офіцер військового флоту Валерій Щипаков пожертвував земельну ділянку в Морозівці на будівництво монастиря, заплановане о. Паїсієм. Згодом жертводавець стає ієромонахом, прийнявши ім’я Макарій. О. Паїсій, який на той час перейшов у юрисдикцію УПЦ КП і мав титул єпископа Одеського і Балтського, призначає його першим ігуменом молодої обителі. За кілька років о. Макарій за станом здоров’я був почислений на спокій і призначений духівником монастиря, з часом він стає настоятелем храму на честь святого Климента Римського при навчальному загоні ВМСУ в Севастополі. Під час анексії Криму і захоплення військової частини храмове приміщення було відібране і розгромлене. Всі спроби керуючого Кримською єпархією УПЦ КП архієпископа Климента вирішити з «владою» Севастополя це питання виявилися марними: храм вірянам так і не повернули. Внаслідок цих подій в о. Макарія стався гіпертонічний криз.

 

«Мы теперь тут каждый день служить будем»

За спогадами очевидців, у 2001 році на територію монастиря доволі часто приїжджали невідомі похмурі чоловіки в рясах, читаючи мешканцям Морозівки лекції про церковну «канонічність», які завжди закінчувалися однаково: «Мы теперь тут каждый день служить будем». Селяни марно прохали місцеву адміністрацію захистити їх від надокучливих гостей. З ініціативи севастопольських представників УПЦ МП до місцевої прокуратури надійшла скарга на о. Паїсія через те, що 28 червня до Дня Конституції України він провів богослужіння на Херсонесі: мовляв, тоді «украинские боевики (жінки та діти) нарушали покой и порядок националистическими возгласами» (співаючи «Многая літа» і вигукуючи «Слава Україні»). Також поширювалася інформація, що о. Паїсій має неприродні статеві нахили і спонсорує наркоманію ченців і парафіян, а ті, своєю чергою, хворіють на гепатит «В» і «С» та на СНІД. У результаті оббрехані люди були змушені проходити обстеження, щоб спростувати ці наклепи.

Того ж року, на десяту річницю Незалежності України, активісти вирушили п’ятьма автобусами з Сімферополя до Володимирського собору в Херсонесі на урочистий міжконфесійний молебень за Україну. Завдяки міліції захід відбувся без провокацій. Проте напередодні місцева влада намагалася всіляко не допустити українців у Херсонес. 22 серпня силовики, прибувши до Паїсіївського монастиря, відвезли архімандрита до начальника севастопольської міліції Миколи Ільїчова. На вході до кабінету о. Паїсій привітав генерала зі святом Незалежності, однак у відповідь Ільїчов цинічно звелів священикові забиратися на материкову Україну, додавши: «Севастополь был и есть городом русской славы, и мы тут вам с вашим Филаретом танцевать не позволим! Никогда ничего украинского тут не приживётся! Это понимать надо!». Після цього почалася брудна лайка на адресу о. Паїсія та патріарха Філарета. Перед священиком у Севастополі зачинилися практично всі двері адміністративної та державної влади через тривалу контрпропаганду, наслідком якої стає і його каліцтво: повідомлялося, що він дістав перелами хребта й руки під час сутичок з нападниками.

«Служу тій церкві, яка є на моїй Батьківщині»

На початку літа 2004 року о. Паїсій переїздить до морозівської обителі, відновивши зведення храму, на який за рік були встановлені бані та хрести, придбані на пожертви зірки російської естради Лариси Доліної. У 2005 році Священний Синод УПЦ КП дарував монастиреві ставропігію. В червні 2006 року монастирський храм був освячений о. Паїсієм, на той час його намісником, який мав титул єпископа Фастівського. На освяченні був присутній меценат обителі, директор компанії «Укргазтехкомплекс» Сергій Гіренко з дружиною Іриною. Наприкінці 2006 року за рішенням Священного Синоду УПЦ КП о. Паїсій вирушив до США, куди з титулом єпископа Бориспільського був призначений керуючим парафіями.

Новим намісником монастиря став ігумен Гавриїл (Анісімов), який разом з о. Паїсієм прибув до Криму з Одеси, де пройшло його життя. У 2008 році він урочисто освятив місце під капличку біля ринку на вул. Юмашева в Севастополі, проте будівництву завадив місцевий проросійський актив. Також віряни були несправедливо оштрафовані за акцію закладення наріжного каменя, а також за невведення в експлуатацію релігійної споруди в монастирі. Сам архімандрит Гавриїл в інтерв’ю газеті «Слава Севастополя» за рік розповів, що до УПЦ КП перейшов у 2004 році з УПЦ МП, в якій до того перебував вісім років. «Служу тій церкві, яка є на моїй Батьківщині, і не вклоняюся чужим панам. Я – не націоналіст, але патріот своєї Батьківщини», – казав він. На ту мить о. Гавриїл зазначав, що в Севастополі налічуються три парафії УПЦ КП, і з завершенням будівництва храму в районі Юмашевського ринку мала з’явитися четверта.

 

«Гніздо розкольників» перетворюється на «святу обитель»

Тим часом єпископ Паїсій був почислений за штат через «негідну поведінку» і незабаром безуспішно спробував приєднатись до УГКЦ, після чого в грудні 2010 року повернувся до Криму, де був прийнятий до УПЦ МП в званні архімандрита, перед цим «принісши покаяння у гріху розколу» перед митрополитом Лазарем. Невдовзі він прийняв велику схиму і нове ім’я – Лазар. До УПЦ МП разом з ним за кілька місяців перейшов і Паїсіївський монастир, над яким до того майоріли прапор України та штандарт патріарха Філарета. Монастир отримав ставропігію вже від митрополита Володимира, після чого в місцевих ЗМІ «гніздо розкольників» перетворилося на «святу обитель». У 2013 році архімандрит Лазар несподівано повернувся до США, оголосивши там себе очільником «Соборноправної Української автокефальної православної церкви», і після цього отримав заборону в священнослужінні від митрополита Володимира. Відтоді його слід губиться.

Ініціатором будівництва братського корпусу Паїсіївського монастиря вже після його переходу до іншої конфесії став тоді ще кандидат у народні депутати Верховної Ради України від Севастополя, бізнесмен з Росії Вадим Новинський, який у 2012 році указом колишнього президента Віктора Януковича був прийнятий до громадянства України «за особливі заслуги перед державою». В червні цього року Новинський з охороною напав на митрополита Олександра (Драбинка) в його рідному місті Корці на Рівненщині. Нещодавно генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що член депутатської фракції від «Опозиційного блоку» Вадим Новинський є одним із підозрюваних у справі проти Януковича щодо незаконного тиску, в тому числі й силового, на представників УПЦ МП з метою відсторонення від посади її тогочасного очільника – митрополита Володимира Сабодана. Також було анонсовано подання до Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності з Новинського. Зазначається, що між ним і митрополитом Олександром Драбинком відбувалася очна ставка.

 

«Невже ви підете на братів за вірою і хрещенням?»

2 березня 2014 року на своїй сторінці в Facebook митрополит Олександр, який приїздив у той період до Паїсіївського монастиря, виклав пряму мову архімандрита Гавриїла (Анісімова), котрий з іншими священиками став у Балаклаві між вояками РФ і України, щоб запобігти протистоянню: «Почали правити молебень про замирення ворогуючих. Військові шоковані, не розуміють, що з нами робити. Підійшов дядько в цивільному, попросив нас відійти від воріт військової частини. Я сказав, що ми не можемо піти, наша християнська совість каже нам, що ми повинні стояти тут, щоб не пролилася братня кров, і ми будемо тут молитися. Приблизно за годину військові почали стискати кільце в бік воріт. Я підняв хреста високо над головою, потім став голосно казати їм: «Невже ви підете на братів за вірою і хрещенням?». За деякий час вони почали відступати. Народ (не весь, але дуже багато) почав гукати воякам, щоб вони зупинилися. Потім приїхали прихильники РФ з гаслами й закликами про приєднання до Росії. Ми стояли до 21:00, невпинно читали Ісусову молитву. Війська РФ почали збиратися, поступово почала відходити техніка, вояки сіли в машини й поїхали. Ми відправили подячний молебень, люди дякували, плакали. Сьогодні їздив, подивився, військових нема».

Після анексії Криму архімандрит Гавриїл, якому згаданий вчинок пригадували не раз, прибирає зі своєї біографії дані про служіння в УПЦ КП, а в підмосковному Ногінську відкривається крамниця з продажу трав’яних чаїв від монастиря із зазначенням адреси: «Росія, Севастополь, Балаклавський район». Однак усе це не допомагає. В лютому 2016 року експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко розповіла про два випадки депортації на материкову Україну ченців Паїсіївського монастиря, що зберегли українське громадянство: «Багато з них не підтримали анексію, не взяли російських паспортів, і були випадки їхньої депортації за порушення паспортного режиму. В самій церкві про це практично не говорять чи не хочуть говорити. Здавалося б, доволі лояльна УПЦ МП і окремі її віряни сьогодні перебувають у Криму в дуже неоднозначному становищі». За інформацією експертів, до кримських монастирів постійно навідувалися представники російської міграційної служби з перевірками документів. Згадувалося, що за міграційну карту одного ченця, прострочену на півтора тижня, довелося заплатити штраф у 6500 рублів (більше 2600 гривень).

 

Від слів до радикальних дій?

Поява в Криму священиків УПЦ МП з материка обурювала проросійську частину суспільства півострова ще задовго до його анексії: на думку деяких осіб, це спричиняло поступове витискання проросійських священиків з провідних місцевих храмів. Після березня 2014 року для прибічників сепаратистського руху в Криму справжнім шоком стало формальне залишення єпархій півострова в юрисдикції УПЦ МП. Час від часу і в церковному, і в громадському середовищі Криму порушується питання про пряме перепідпорядкування парафій Московській патріархії та заміну священиків на «нормальних», тобто російських. Можливо припустити, що прибічники ідеї очищення церкви Московського патріархату в Криму від «бандерівського елемента» перейшли від слів до радикальних дій, попри проросійську діяльність багатьох місцевих священнослужителів. Як події розгортатимуться далі – спрогнозувати важко.

Поширити запис
Записано

konashevych@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар