Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Громадський «Шторм» проти штилю байдужості

Шторм – це не просто собі непогода, коли вже рве з дахів черепицю, а до моря не лізуть уже й відчайдухи. В морі же це саме той подорожній ходовий вітер, що дозволяє на повну силу йти вправним вітрильникам із сміливими та вправними залогами.  

 

У діяльному житті є таке поняття, як супровід проекту. Бо без супроводу навіть, приміром, із найкращих саджанців сад заростає бур’янами, й дикі пагони без обрізки глушать крони. У здичавілих хащах знаходять мисливські свої угіддя знахабнілі щури, і спогади про те, навіщо все це затівалося, з якою гуманною метою, залишаються купкою папірців. І звичайна прогулянка тим садом перетворюється на небезпечну й важку експедицію… І потрібен стає ходовий шторм задля того, щоб подолати той байдужий чи навіть хижий простір…

Трохи більше двох місяців тому ми звернулися до волонтерки Олени Антонової, яка представляє громадську організацію «Шторм», по інтерв’ю. Його можна перечитати в № 39 «Кримської світлиці». Часу спливло небагато, і ми знову зустрілися з пані Оленою задля координації спільних проектів, та не обійшлося і без нової розмови. Чи відбулися якісь зрушення в нелегких справах кримчан, які залишаються громадянами своєї країни і намагаються цей факт відповідно документувати, – ось про що переважно йшлося.

 

– Пані Олено, як Ваша громадська організація допомагає кримчанам, чи багато людей з Криму до Вас звертаються, з чим переважно, й які найгостріші в цій шляхетній справі є проблеми?

– Люди різні, і серед тих громадян, які мешкають у Криму й з тих чи інших причин зберігають своє українське громадянство, звісно, є й такі, хто не в змозі самостійно запроваджувати необхідний документальний супровід підтвердження того стану речей, який вимагає Закон. Після досягнення відомого віку необхідно отримувати паспорти, далі вклеювати в них передбачені нові світлини. Врешті-решт це життя – люди народжуються, помирають, планують зарубіжні поїздки, планують освітні та бізнесові проекти, все це вимагає отримання різноманітного документального супроводу. Ми не з’ясовуємо їхніх мотивів, наша місія – допомагати людям виконувати вимоги Закону щодо документальної складової їхнього життя.

 

– По яку допомогу кримчани звертаються найчастіше?

– Паспортні справи. Як без зволікань отримати свідоцтво про народження дитини, отримати внутрішній, закордонний паспорт, вклеїти фото.

 

– У цій справі багато проблем?

– Не стільки проблем, скільки труднощів. Бо є як позитивні приклади, коли все робиться за законом і оперативно, так і прикрі приклади чиновницької байдужості.

 

– В чому це проявляється?

– Здебільшого в ігноруванні посадовцями тих труднощів, які доводиться долати людям, щоб дістатися до відповідного органу державної влади. Бо це гроші, потрібні на дорогу, це час у дорозі, коли доводиться інколи годинами чекати на дозвіл подальшого руху від контролюючих інстанцій. Це особисті обставини – необхідність вчасно повернутися, бо в понеділок уже потрібно йти на роботу, а дітям – до школи. Ми працюємо вже достатньо довго, в нас є певні контакти і порозуміння з багатьма працівниками органів державної влади, ми їм вдячні за оперативність і підтримку. Тим прикріші на цьому тлі протилежні приклади. От просто зараз тут поневіряється жіночка з п’ятимісячним немовлям, її справа за процедурою вимагає судового рішення, а суд уже другий тиждень не може провести необхідне засідання. Що вона розповість про Київ, повернувшись додому, в Крим? Та найбільш боляче мене вразили оті слухання по Криму в Верховній Раді, де кримських активістів було більше, ніж народних депутатів та представників відповідних міністерств разом узятих. І від декого, крім слів «Крим – це Україна!», ми так і не почули жодного конструктиву! Таке враження, що Крим нікому там не цікавий. Ще один прикрий момент. Ми робимо свою роботу на громадських засадах, добиваємось, щоб люди отримали передбачені законом послуги безкоштовно або з виключно тією платнею, якої передбачають деякі процедури. І дуже прикро буває дізнаватися про здирництво, інколи таке дрібничкове, там 200 гривень, але ні за що… Є в Криму й такі люди, що роблять це своїм «бізнесом», от, приміром, «допомагають» «зробити» закордонні паспорти, а про те, що вони виписані з порушенням процедури, люди можуть й не знати… А то й просто беруть гроші за те, що ледь не просто пальцем показують людині, до якого кабінету їй треба зайти… Яким словом назвати таку «допомогу», не важко здогадатися.

 

– Що Вас рухає, надихає продовжувати допомагати людям у цій сфері життя?

– Передовсім, діти. Кримські діти, які народилися і виросли в Україні, в Криму, й які не змирилися з тим, що в них нібито вже «інша батьківщина». Коли вони отримують свій український паспорт, коли ти їм у цьому допомагаєш, це така вдячність! У мене є хлопчик і дівчинка, яким ми допомогли отримати паспорти, – то вони тепер кожне звернення до мене починають неодмінно зі слів подяки. Можна уявити, наскільки це важливо для юних! Узагалі, дітям у Криму дуже важко, життя вкрай політизоване, вони вже в сім рочків знають, хто такий Путін, а хто – Порошенко, і «знають», хто з них «хороший», а хто «поганий»… Це кримське телебачення… А це ж наші діти! Вони пам’ятають, в якій державі народилися і росли! Знаю діточок, які вдягають до школи вишиванки… А ось приклад: заграли гімн, щоб співали, а кілька дітей не співають. «Вчителька» питає – чому? Слова не вивчили? Діти відповідають: бо це гімн не нашої країни. І це не старшокласники! В дітей там зараз дуже жорстко переламують світогляд, і ким би вони не виросли, а ця травма – на все життя. Як допомогти цим дітям? Робимо, що можемо, що дозволяє Закон. І його служителі…

 

– Мабуть, нелегко долати «Шторму» оцей штиль чиновницької байдужості?

– Вихід один: береш свою частину роботи – і робиш. Так, важко. Але інакше ніяк. Та й потім можна буде озирнутися назад, і сказати собі, що принаймні намагалася щось зрушити, змінити. Нічого! А ті, байдужі, хай навіть і не мріють, що ми зупинимося! Ми вже перемагали – і знову переможемо!

Поширити запис
Записано

yaroshevsky@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар