Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Катерина Штанко: «Крим лишається з нами, доки він присутній у нашому мистецтві»

21 січня 2017 року у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі у Києві за сприяння мистецької агенції «Територія А» відбувся фестиваль «ЕтноЗима». На його літературній сцені відома ілюстраторка з Криму Катерина Штанко разом з письменницею Лесею Ворониною презентувала нову дитячу книжку «Слон на імя Ґудзик», прикрашену її малюнками.

Про сучасні та майбутні культурні коди Криму, а також про подальші творчі здобутки з майстринею поспілкувався кореспондент «Кримської світлиці».

 

– Восени 2014 року світ побачила дитяча книжка «Дракони, вперед!», не лише проілюстрована, а й написана Вами. Чи маєте Ви не лише художні, а й літературні плани на майбутнє?

– Зараз я працюю над казковою повістю під робочою назвою «Проект “Античари”». Її головний герой — хлопчик-підліток, який раптом дізнається, що його сусідка знається на чарах. Він вважає її відьмою, намагається викрити і примусити покинути село, задля чого влаштовує провокації. Згодом він уже так надокучив сусідці-чарівниці своїми витівками, що та його покарала, перетворивши на вишивку на полотні. Та зрештою виявляється, що вона ніяка не відьма, а навпаки, берегиня того села. Далі відбудеться ще багато небезпечних чарівних пригод, аж поки головний герой порозуміється з сусідкою і повернеться до звичайного життя. Для мене ця повість важлива використанням особистих вражень від українського фольклору. Це своєрідний панегірик селу.

 

3

 

 

– Минулого року Інтернетом розлетілася одна з Ваших ілюстрацій: на ній було зображено кішку з картою України на спині, де особливо виразно видно Кримський півострів. У соцмережі до цього малюнку Ви залишили коментар про свій сум за теплим і досяжним Кримом…

– Цей малюнок було зроблено ще за кілька років до кримських подій. Ідея належить Іванові Малковичу (засновник видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» — авт.), який запропонував ототожнити з Україною ту неслухняну кицю, яка ні перед ким не хоче ходити на задніх лапках.

 

– Чи готуєте Ви подібні приємні сюрпризи у своїх ілюстраціях або текстах на майбутнє?

– Наразі я працюю над кількома різними літературними творами, дія яких або починається, або закінчується в Криму. Гадаю, що нам не можна забувати про Крим, відокремлюватись від нього. Доки він присутній у картинах, малюнках, літературних творах, — він лишається з нами.

 

– Зараз під час заходу збираються кошти для допомоги вихованцям дитячих будинків, що перебувають у зоні проведення АТО на сході України. У звязку з цим виникає запитання: чим і як ми можемо допомогти кримським дітям в їхній інтеграції до українського культурного поля?

– Гадаю, що потрібні дитячі бестселери про Україну, з чудовими ілюстраціями, які заохотять маленьких читачів дізнатися більше. Тільки так можна довести, що ми з ними перебуваємо в одному просторі, а не в якихось різних світах. Я намагаюся це робити настільки, наскільки вистачає моїх сил. Зокрема, в книжці «Дракони, вперед!» головний рух сюжету відбувається в бік Криму. До слова, мої кримські знайомі нарікають на те, що втомилися від постійних одноманітних видовищ із картонними кокошниками та одними й тими ж піснями й танцями. Українська культура повинна виглядати багатшою і цікавішою. Проте для доступу до кримської аудиторії, хай навіть дистанційного, потрібно відновити трансляцію нашого телебачення на півострів і зняти чудові фільми і мультфільми на сюжети українських авторів, українською мовою.

 

«Українська культура повинна виглядати багатшою і цікавішою. Проте для доступу до кримської аудиторії, хай навіть дистанційного, потрібно відновити трансляцію нашого телебачення на півострів і зняти чудові фільми і мультфільми на сюжети українських авторів, українською мовою…»

 

 

– Як давно Ви були на батьківщині?

– Восени 2015 року. Тоді я вперше усвідомила, що Крим змінився. У Сімферополі, де я народилася, зростала, студенткою кримського художнього училища писала свої перші етюди, я намагалася запам’ятати і забрати з собою відчуття рідного міста. Аж ось біля Салгиру, посеред чудового краєвиду з плакучими вербами, раптом побачила обкладений квітами портрет Сталіна. Тієї миті я просто розгублено запитала себе: що сталося з людьми, які ще не так давно видавалися адекватними, а тепер отак вшановують цього вурдалака?..

 

«Мрію про те, щоб дитячі книжки з України стали бестселерами в цілому світі: тоді на них полюватимуть і в Криму».

 

 

– Майже рік тому відомий український шоумен Сергій Притула збирав і відправляв до Криму українські книжки для дітей, щоб ті не забували Україну та її мову. Можливо, Ви маєте подібні ідеї?

– Нещодавно я передавала свої книжки до Краматорська й отримала звідти щирі дитячі листи з чудовими малюнками. Коли ж я привезла до Криму свою книжку «Дракони, вперед!», навіть тих моїх кримських знайомих, які зовсім не пам’ятають української мови і не розмовляють нею, ця книжка зацікавила настільки, що вони прочитали її без великих зусиль. Її дія відбувається в добре знайомих будь-якому кримчанинові місцях: у Нікітському ботанічному саду, на Ай-Петрі, на Карабі-яйлі. До того ж фабула цієї повісті розгортається дуже динамічно. Секрет заохочення — у захопливих сюжетах. На презентаціях письменник зазвичай викладає невеличку частинку твору так, щоб аудиторія «загорілася». Схоже чинила моя бабуся, коли мені було лише п’ять років: вона читала мені фрагмент того чи іншого твору — і зупинялася на найцікавішому місці, кажучи, що їй потрібно займатися справами, і лишала розгорнуту книжку переді мною. Тож я була змушена читати далі ту книжку сама, щоб дізнатись, що там відбулося далі.

Мрію про те, щоб дитячі книжки з України стали бестселерами в цілому світі: тоді на них полюватимуть і в Криму.

 

– Що б Ви хотіли побажати нашим землякам по обидва боки кримського «кордону»?

– Якщо переглядати кримські інтернет-майданчики для спілкування — здається, що людям щось пороблено. Незрозуміло, чому стільки люті? Мені завжди було дивно, звідки за часів Сталіна взялися ті люди, що написали чотири мільйони доносів. Гадаю, що тепер ми, мабуть, маємо справу з їхніми нащадками… На щастя, подібний світогляд мають далеко не всі. Тому кримчанам хочеться побажати менше дивитися телевізор і зберігати здоровий глузд. Інтернет дає можливість отримувати інформацію з різних джерел. Достатньо кинути неупереджений погляд на мапу, щоб зрозуміти, що Крим географічно та економічно міцно пов’язаний з Україною, і штучні спроби відірвати його — приречені.

Поширити запис
Записано

konashevych@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар