Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

«Нам у Львові потрібна аура Криму…»

Мешканці Сихівського району міста Львова нещодавно дізналися про нову домашню пекарню «Кримська перепічка». З тих пір вона не буває порожньою, тут завжди багатолюдно. Відкрили її кримчани та й працюють переважно уродженці Криму. А ось відвідувачі різні, переважно це мешканці Сихівського масиву, місцеві. Розмовляю з автором ідеї і реалізатором проекту, колишньою кримчанкою Оксаною Новіковою.

 

– Оксано, чому саме пекарня? Адже можна було заробляти гроші й інакше. Знаю, що у вас був інший бізнес…

– Так, це правда. І ви, мабуть, розумієте, що тому, хто працював на себе, важко змінювати «тему» чи свій напрямок у бізнесі. Домашня пекарня – це не надто прибутковий бізнес. Більше витрат і  турбот, аніж заробітку. Але є велике бажання мати щось своє у Львові – якусь територію, неповторну кримську ауру… Це для нас було важливіше, ніж прибуток. Тому це більш «соціальний» проект – не лише для мене, але й для наших співробітників. Усі зацікавлені, щоб проект розвивався, бо від цього і заробіток буде залежати. Головне, щоб люди були прилаштовані, не відчували себе у місті чужими.

 

– Кажуть, що у переселенців бувають періоди депресії. Це правда?

– Так, трапляється… Але зараз не лише кримчани з донецькими, але й багато львів’ян перебувають у невизначеному стані. Бо складніше стало жити… Майданні очікування у більшості випадків не справдилися. Інколи й сам не розумієш – що ти робиш і навіщо ти це робиш… Але щось же робити треба! Бо для мене бездіяльність – це найгірший з можливих варіантів. Але коли робиш добру справу, теж всяке буває… Наприклад, ми збиралися зробити тут майданчик. Ще нічого не встигли, як слід, зробити, а перевіряючі органи вже до нас із претензіями: чому не погодили з ними? Хоча це приватна територія торгового центру, і ми просто хочемо облаштувати громадське місце. Щоб було зручно і нам, і нашим гостям, і гостям торгового центру, і всім мешканцям мікрорайону. Одним словом, проблем у нас вистачає. А відділ сприяння економічному розвитку займається не так сприянням, як, в міру своїх сил, гальмує справу.

 

– Вважаєте, що Майдан відбувся даремно?

– Ні, недаремно… Але це був лише перший крок. Одним Майданом зламати систему, яка існувала ще при Радянському Союзі, надто складно. Треба було робити другий крок і третій… Але громадські активісти не були готові до тривалої боротьби. Одна справа – стояти кілька місяців на Майдані і розбирати бруківку, а інша – змінювати саму систему. Старі схеми досі працюють, і чималі гроші при цьому заробляються… Такий стан багатьом людям вигідний. Все, що відбувається зараз, це наслідок існування старої корупційної системи. Якщо декілька людей зайшло в систему і вважають, що можуть зламати її зсередини, то вони помиляються. Система їх або «викидає», або перемелює… Інколи навіть достойні люди, які могли б багато чого змінити, своєю присутністю не руйнують, а лише… прикрашають систему. Можна міжнародним спостерігачам сказати: «Дивіться, у нас вже є нові обличчя! Ми стараємося, йдемо вперед… Давайте нам ще гроші!». Тобто особливого оптимізму у мене нинішня ситуація не викликає. І все ж, хочеться вірити, що ця малеча, яка отут бавиться, буде жити в іншій країні. Яку ми все-таки рано чи пізно збудуємо.

 

– А чому ви вибрали Сихівський житловий масив? Це випадковість?

– Ні, не випадковість. Ми шукали собі місце саме в спальних районах. А Сихів один із найбільших у Львові, він непогано розвивається, тут багато новобудов, багато молоді, багато дітей… І в цьому районі мало що є, тобто «ніша» для здійснення нашого задуму існувала. Спочатку це приміщення здавалося трохи завеликим для нас. Але потім ми зрозуміли, що це дуже хороший варіант – просторо і багато світла. До того ж ми зробили власну систему кондиціювання і вентиляції.

 

– Я бачу у вас на стелажах книжки й газети. За яким  принципом вони підібрані?

– Тут багато інформації про Крим. Але є патріотична література і про Галичину, про діячів українського національного руху. Підбирали літературу самі, але трапляється, що дехто з місцевих мешканців приносить нам літературу про Крим. Інколи люди приходять, замовляють каву і читають ту чи іншу книгу. Тобто література на стелажах також зближує різні категорії людей. Ми зробили заклад ніби й для себе, кримчан, але водночас ставимося до відвідувачів так, як ми б хотіли, щоб і до нас ставилися. Тобто неодмінно намагаємося вносити елемент позитиву і добра.

 

– Ось там, в куточку, багато іграшок. Це для дітей відвідувачів?

– Так. Поки батьки п’ють каву і розмовляють між собою, діти граються з ровесниками. Їм цікавіше побути серед іграшок, а не слухати розмови дорослих.

 

– Я чув, що у вас працює одна кримськотатарська родина. А просто в гості до вас заходять кримські татари?

– Так, заходять, навіть інколи з центру міста приїжджають. На свято Ураза-Байрам ми тут організували святкування для мусульман. Але ж були не тільки мусульмани, а й багато місцевого люду. Так, поступово, «Кримська перепічка» знайомить кримчан і львів’ян. І, взагалі, це місце зустрічей і неформального спілкування цікавих людей – незалежно від національності. Хоча, безумовно, важливо поспілкуватися, перекинутися словами саме кримчанам. Як я вже говорила, нам у Львові дуже потрібна аура Криму… І ми готові спілкуватися з усіма привітними, адекватними людьми, які хочуть спілкуватися з нами. Інколи до наших «львівських» кримчан приїжджають батьки чи друзі, то вони всі разом йдуть у «Кримську перепічку». Та й з місцевою молоддю ми колись на цю тему говорили. Мовляв, усі культурні заходи Львова відбуваються у центрі. А чому б не почати з районів? Ось нещодавно наші друзі провели в «Кримській перепічці» вечір бандури. Бандурист грав не за гроші, а просто для людей, для створення все тієї ж кримсько-української аури. І всі були дуже задоволені! Думаю, що і надалі будемо організовувати подібні культурницькі зустрічі. Бо культура найкраще об’єднує людей.

Поширити запис
Записано

lashchenko@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар