Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Сергій Бережний: «Тут я дихаю вільно…»

Сергій Бережний народився у Севастополі в 1966 році, навчався у Севастопольському приладобудівному інституті. Журналіст, видавець, бард, автор фантастичних оповідань. Двадцять років прожив у Санкт-Петербурзі, однак тепер переїхав жити до Києва. Засновник альманаху фантастики «Zet». 

 

– Сергію, ваш «Оверсан», якщо не помиляюся, був першим часописом фантастики в СРСР?

– Ні, клуби любителів фантастики видавали аматорські часописи до нас. Але там переважали оповідання учасників цих клубів, а ми давали головним чином новини фендому та критику. У такому форматі «Оверсан» справді був першим.

Ми з Андрієм Чертковим познайомилися у 1984 році у севастопольському клубі любителів фантастики «Сталкер». Клуб випускав свій рукописний — частково рукописний, частково машинописний — журнал «Бластер», що виходив, по-моєму, раз на місяць, і кожен учасник КЛФ мав випустити один номер.

З оргтехніки у нас було дві друкарські машинки, але ми вирішили робити повноцінний часопис. Перший номер спричинив фурор. За нашим задумом це мав бути щоквартальник, головним редактором був Андрій. Вийшло всього, щоправда, із затримками чотири номери.

Потім почали виникати комерційні видавництва, й Андрія запросили до Пітера. Бракувало людей, котрі професійно зналися на фантастиці, і Ютанов, коли було засноване видавництво «Терра фантастика», запросив Черткова до себе.

Після цього був альманах «Zet». Його ми, разом з Ігорем Тертишним з Дніпра, видали в 1993 році, але вийшов, на жаль, лише пілотний номер. Я зареєстрував мале підприємство, навчився верстати журнал на комп’ютері, причому зверстав я цей номер без «мишки», можете уявити. Частина накладу лишилася у мене, і я двічі на тиждень торгував альманахом в електричці Севастополь-Сімферополь, продавав примірник за ціною менше, ніж квиток до Сімферополя. Але цим я заробляв приблизно стільки же, як і на основній роботі, а там це становило 15 доларів.

Це був час, коли у мене народилася дочка. Андрій Чертков став кликати мене в Пітер, я туди переїхав, перевіз сім’ю, почав працювати спочатку у видавництві, потім в сфері інтернет-технологій.

 

oversun3s oversun2s oversun1s 

 

– А як з фантастикою зараз?

– Я припинив стежити за сучасними публікаціями. Або ти працюєш у літературі — тоді стежиш, або ти займаєшся суспільно-політичною сферою, і  маєш зовсім інше коло читання. Я навіть у кіно майже не ходжу.

 

– Як і чому ви вирішили переїхати до України?

– Живучи у Петербурзі, я не міняв громадянства, у мене був український паспорт. Думати про те, що треба їхати, я почав у 2014 році. Майдан став тим моментом, коли увімкнувся справжній Путін — симулякр, голем, франкенштейн… І народ на це з превеликим задоволенням повівся. У Пелевіна було таке оповідання «Зомбіфікація», там є чіткий опис цього явища на прикладі вуду — як воно працює у культі вуду та як працювало у радянській системі. Тоді у 90-х це здавалося кумедним, та коли те саме почало повторюватися в 2014 році — було геть не смішно. Я спостерігаю за цим збоку — мені пощастило, мене не зачепило, хоча могло. У мене таке враження, що ця хвиля пропаганди б’є по всіх, абсолютно по всіх. Жодної гарантії ні в кого, що можна врятуватися. Якщо зараз тебе не накрило, то накриє наступною хвилею, бо там підхід трохи змінюється… інші ключі, інші змістовні акценти. У мене на очах люди у це падали, і там лишалися, вибратися неможливо. Мені було справді страшно. При тому на рівні побуту, як і в Пелевіна описане, люди нормально спілкуються, а потім раптом розмова переходить, наприклад, на Крим — стається миттєве переміщення і він починає транслювати — лексика змінюється, інтонація та стилістика змінюються, спосіб мислення… Спостерігати збоку таке страшно, а вони цього не помічають. Тому розмовляти з ними марно. Така людина для себе органічна, впевнена, що завжди так думала. А показати їй записи… А такі записи є. Наприклад, з семінару Стругацького, де виступав той же Слава Рибаков, нині імперець, він колись виступав за лібералізм, за свободу, за «розчавити імперську гадину» тощо… Показати йому це — так себе не впізнає. Він, мовляв, завжди так думав. Тому я для них гірше перевертня.

Тут сприйняття Росії ґрунтується на тих ексцесах, які там трапляються, на кшталт млинців з лопати. Це поодинокі випадки, коли нормальні люди перемикаються у режим «кримнаш», а 99% часу вони у нормальному людському стані. Погляд звідти абсолютно симетричний: росіянам розповідають про смолоскипні ходи, ніби таке тут відбувається щодня.

Проблеми Росії почалися задовго до Майдану, і вони випливають з самого економічного середовища. На останньому місці роботи, де я, коли жив у Росії, працював, ми займалися дуже важливим проектом, інноваційним. У нього були державні замовники. Ці замовники доводили справу до отримання першого результату, отримували систему… і на цьому все. Тобто вони нам платили гроші, щоб ми робили цей проект, а потім він виявлявся непотрібним. Вони просто «розпилювали» фінансування. Після цього жодне впровадження, жодне використання не було потрібне, і так щоразу. І я бачив, що відбувається у сусідів, — скрізь працюють так само. Моя робота, що була цікавою, принаймні для мене, жодного впливу не мала. Людина прагне працювати на результат. Моя ж робота не давала нічого, крім заробітку. Тут набагато більш амбіційні завдання.

 

«Різниця в атмосфері. У мене є образ, який я використовую, щоб пояснити: там мені доводилося ходити неначе весь час у протигазі. Все життя у протигазі, в отруйному середовищі, на тобі постійний захист. Тут, в Україні, можна дихати на повні груди…»

 

 

– Чи відчутна різниця між Петербургом, Росією та Україною?

– Різниця в атмосфері. У мене є образ, який я використовую, щоб пояснити: там мені доводилося ходити неначе весь час у протигазі. Все життя у протигазі, в отруйному середовищі, на тобі постійний захист. Тут, в Україні, можна дихати на повні груди.

При тому мене не можна вважати, так би мовити, «емоційним патріотом», я дуже раціональна людина. Я вважаю себе патріотом не стільки української державності, скільки людської цивілізації. Але я знаю, що тут відбуваються процеси, на які я можу впливати й які мають велике значення для тієї самої людської цивілізації. Це відповідає моєму уявленню. Там впливати на ситуацію неможливо в принципі.

Поширити запис
Записано

verhovsky@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар