Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Потрібен діалог з кримчанами

Про те, як Крим опинився відділеним від решти України «адміністративним кордоном», є багато версій. Але щось маємо з цим робити. Бо там залишилися, і це головне, наші люди. Громадяни України. Близько двох мільйонів живих людських душ, доля й життя яких залежить тепер не тільки від дій кримської окупаційної влади чи від думок і заяв «світової спільноти». Від нас, від людей по цей бік отієї межі, за якою потерпає Крим, мають надходити виразні сигнали. Про бачення того, як це можна і треба робити, своїми думками поділився в інтерв’ю нашій газеті екс-міністр курортів і туризму АРК Олександр Лієв.

 

– Пане Олександре, чи не найгостріше з кримських питань наразі – це водна блокада…

– Їх декілька стосовно Криму. Водна, енергетична, транспортна блокада, блокада продовольча, ще й блокада культурна… Я вважаю, що повернути Крим – це значить повернути насамперед людей Криму. Нам потрібно постійно підтримувати зв’язок з ними. Я розумію, що там зараз пропаганда, вона всі наші зусилля помножуватиме на нуль, так. Але ми мусимо докладати цих зусиль. Ми мусимо в Україні розуміти, як ми ставимося до кримчан. Кримчани – це «зрадники», як це часто-густо можна почути? Всі кримчани – зрадники? Це таке риторичне запитання… Я знаю точно, що зрадники – ті, конкретні люди, які сприяли анексії Криму. Це скільки-то тисяч конкретних людей. Їх можна ідентифікувати і переписати. По прізвищах. І щодо кожного з’ясувати, який термін покарання йому за це «світить». Ідентифікувати саме їх зрадниками. Решта кримчан – це наші громадяни, які потрапили в халепу, під жорна, і з якими зараз необхідно вибудовувати діалог…

 

– Стосовно блокад, мабуть, найбільш гостро це стосується саме Північного Криму, бо водна блокада завдає там катастрофічних наслідків?

– Північно-Кримський канал, що завдовжки майже 250 кілометрів по Криму, дає життя усій північній частині півострова. Це 340 насосних станцій, які знаходяться по усьому Криму і дають життя сільському господарству. Сільське господарство дає життя принаймні 800 000 кримчанам. Людям, які до Путіна не мають жодного відношення. Щонайменшого! Тобто це було наше емоційне рішення – рішення відключити воду, що як інструмент було виконано без виразної мети. Та ми ж все одно повернемо Крим колись-то. Будуть обставини, вони складуться так знову, – от як вони склалися тоді і Крим «пішов до Росії»… До речі, вся Росія мріяла тоді про «повернення Криму», це я вам точно кажу, не з підручників. Бо ми в Росії тоді запроваджували «Дні Криму» – як і в Британії, і в Ризі, і в Відні – в 12 містах РФ, звідки був туристичний потік.  І усі вони, в усіх цих містах, вважали, що «Крим треба повертати», бо «Крымнаш». Їм увесь час їхнє телебачення вкладало: «Крым – наш!»… А з того, що нам розповідає наше телебачення, складається враження, що Крим не наш. Не український. У кращому випадку – кримських татар. Але не українців. Можливо, це моє суб’єктивне враження.

Давайте повернемося до об’єктивної картини. 800 000 людей, які жили від Північно-Кримського каналу, за майже три роки окупації відчули на собі те, що Крим залишено без води. Це відіб’ється на екологічній ситуації, вже відбилося на стані підземних та ґрунтових вод, впливає на стан ґрунтів, – це однозначно впливає на всю господарську діяльність на теренах Північного Криму. А саме їх заселено геть не росіянами! Там у селах вільно можна було спілкуватися українською мовою. Зараз важко з ними говорити, бо люди не розуміють, що ж вони поганого зробили Україні, чому саме в них відібрано джерело існування.

Перекриття каналу принесло вже і принесе далі незворотні процеси або зворотні, однак дуже дорогі у відновленні діяльності потім у цій частині Криму. Це про ті дії, які ми вчиняємо. Сигнал, який ми дали туди людям, не призвів до того ефекту, який був би бажаний. Бо в нас мета – повернути Крим, чи не так? Та жодного сигналу з цього приводу ми туди не надіслали.

 

– А як це, на Ваш погляд, можна чи треба було зробити?

– Ось яскравий приклад: енергетична блокада. Взагалі незрозумілий механізм її реалізації. І не було жодного звернення до кримчан з приводу її запровадження. Ані від президента, ані від прем’єр-міністра, ані від Верховної Ради, ані хоча б від відповідних міністерств. Ніхто з них не звертався до кримчан.

 

– А що ж було казати?

– Приміром, звернутися з роз’ясненням, що, оскільки населення споживає, приміром, 40% електроенергії, які Україна заводить до Криму, а решту споживає промисловість, котра належить олігархам, і обслуговування окупаційного війська, то Україна на 60% скорочує енергопостачання. Надає тільки ті 40%, що необхідні для забезпечення населення. Бо населення Криму – це громадяни України, й держава забезпечує своїх громадян електрикою повністю. Отже, якщо населення не отримує цієї енергії – значить її забирають уже по той бік. Це зрозумілий сигнал? Щодо продовольчої блокади. Закон про зону вільної торгівлі не було виконано в тих аспектах, які, на мій погляд, могли надавати можливість трансляції аналогічних сигналів про турботу України щодо кримчан. Блокада культурна: з власного досвіду знаю, що саме українська культура найкраще сприймалася кримчанами.  Не туристами, а саме кримчанами. Та культурна блокада, яку ми зараз маємо, кому вона допомагає? Україні чи Росії? Це стосується, на мій погляд, усіх блокад.

Треба сказати, що взагалі блокада – це надзвичайно ефективний інструмент впливу. Хто ним має розпоряджатися? На мою думку, держава, бо ми їй це довірили. Цей інструмент може бути впливовим засобом тиску на Кремль? Може, якщо його зібрати в єдиний кулак. Бо в нас цих інструментів не так вже й багато, насправді. І те, як ми їх використовуємо, – для цього є таке влучне українське слово: марнотратство. На мій погляд, сигнали, що надходять зараз у Крим, м’яко кажучи, неадекватні. До Криму, мені здається, зараз треба ставитися, як до дитини, яка втекла з дому. Так, маємо через це дуже багато клопоту! Але це наша дитина. Рідна. І Крим має це знати, відчувати і – чути.

 

Фото ІА «Голос Криму»      

Поширити запис
Записано

yaroshevsky@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар