Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Безумство ґвалтує справжню історію Севастополя

Історія з костьолом у Севастополі набула нового продовження. Питання повернення приміщення костьолу, в якому функціонував кінотеатр «Дружба», католицька громада порушувала не раз ще до подій 2014 року. У вирішення цього питання намагалися втрутитися й найвищі посадові особи України, однак його розв’язання завжди гальмувалося на місцевому рівні.

 

Нині в кримських ЗМІ зустрічаються коментарі, де сучасні «чиновники» Севастополя звинувачують українську владу в невирішеності цього питання. Сучасні тексти кримських ЗМІ взагалі рясніють коментарями теперішніх «республіканських посадовців», які показують пальцем на Україну як на центр усіх проблем і негараздів, які були, є і будуть у Криму. Очевидно, так досить просто вирішувати питання і знімати будь-які звинувачення на свою адресу.

Для ясності ситуації з костьолом варто навести кілька історичних фактів. Ідея будівництва костьолу в Севастополі виникла наприкінці ХІХ століття. Католиків у місті було досить багато і саме вони ініціюють тут побудову костьолу на 900 осіб.  Але дозвіл на будівництво храму отримано лише в 1903 р. У 1911-му костьол був збудований на кошти католицької громади Севастополя і пожертви католиків Російської імперії.

У 1936 р. радянська влада вбиває керівника севастопольської парафії і функціонування цього храму припиняється. Згодом приміщення костьолу стає культурно-просвітницьким центром. У часи Другої світової війни стіни костьолу витримали бомбардування, однак його верхня частина була зруйнована. З 1958 року костьол перебудовано під кінотеатр, а на місці вівтаря почав діяти громадський туалет. Цей туалет тут діяв аж до 2009 року.

1994 року набув чинності Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна», де, зокрема, йдеться про повернення релігійним громадам приміщень і будівель. З часу набуття незалежності України видано ще низку подібних нормативно-правових актів щодо вирішення і врегулювання релігійних питань, однак чомусь на костьол у Севастополі ці юридичні документи не поширилися. Усі спроби католицької громади міста відновити історичну справедливість, повернути храм і надати йому статусу пам’ятки архітектури залишаються віртуальними, а заяви і звернення губляться в чиновницьких кабінетах Севастополя. У 2011 р. на сесії міської ради були розглянуті документи, надані католицькою громадою Севастополя, і вирішено: «Або викуповуйте (приміщення – ред.), або будуйте в новому місці».

Для прояснення ситуації з цим храмом редакція «Кримської світлиці» звернулася до колишнього першого заступника голови Севастопольської міської адміністрації з питань регіональної гуманітарної політики, доктора філологічних наук, професора Казаріна В.П.

 

– У медіа Криму знову з’явилася інформація про те, що зараз тривають ремонтні роботи в будівлі колишнього костьолу і католицька громада Севастополя ніяк не може вплинути на це. Також громадськість згадує часи, коли там на місці вівтаря був туалет і задається тривожним запитанням, що там ремонтують? Як ви можете це прокоментувати?

– Історія давня і ганебна для міста Севастополя, тому що костьол там був збудований у 1911 році з царського дозволу на гроші католицької громади, і представники громади купили там землю, і збудували храм самі. Я тоді на засіданні міськради говорив, що католики відновлювали цей храм після війни. Я їм казав, що для католицького світу Севастополь – це особливе місто. У нас із візитом був папський нунцій, на зустріч з яким мене як члена делегації від міської адміністрації запросив Сергій Куніцин. Нунцій говорив: майте на увазі, у разі вашого візиту до Риму Папа Римський, якщо він буде не на виїзді, а перебуватиме у своїй резиденції, внесе зміни до свого розкладу, щоб зустрітися з вами. Чому? Тому що Севастополь – єдине місто у світі, де упокоїлися, а пізніше зараховані до числа святих два Папи Римських – Климент Римський і Мартин Сповідник. Відтак для нас це місто має особливе значення.

Я їм говорив, що налагодження зв’язків із Європою і всім світом – один із елементів того, що ми поважаємо вірування всіх наших громадян. У нас половина командувачів Чорноморським флотом були католиками. А вони,  депутати, категорично – «ні!». Севастопольські католики, варто відзначити, досить достойно поводилися: не влаштовували різного роду протиправних акцій, натомість приходили під стіни костьолу і проводили службу на вулиці, показуючи: не віддають нам наше, ну що ж, будемо хоча б біля нашого.

Ми говорили севастопольським кінематографістам, що гріх сидіти в храмі і дивитися кіно. Надто ж туалет. Це – ганебна пляма, яка була хай і не змита, але хоч якось прикрита. Це – знак того, якого безумства досягав тоді так званий патріотизм, який полягав не в тому, щоб любити великий різноманітний світ, з якого прийшли колись  командувачі флоту в місто «руської слави», але слово «руський» до 1918 року не було етнонімом, а було політонімом і використовувалося у значенні громадянин Російської імперії.

Хочу сказати, що це безумство ґвалтує справжню історію міста, свого часу відкритого для всього світу, де є представники різних народів, вірувань і поглядів. Що ж ви робите? Севастополь, який ми знаємо, творився всіма етнічними колективами, зусиллями різних людей, які шанували всі мови і всіх навколо. А ви у що перетворили? Відмова відновлювати католицький храм у місті – це ганебна сторінка історії Севастополя.

 

– На чиєму балансі була ця будівля?

– Звичайно міському. У комунальній власності. З нього одразу зробили кінотеатр.

 

Чи зверталася католицька громада до Вас і в якій формі було це звернення?

– Вони надсилали листа до міської ради про те, що необхідно повернути храм католицькій громаді і що будівля зі світської повинна бути переведена у статус культової. Ми ж відповідали, що підтримуємо ініціативу громади і кілька разів включали до порядку денного сесій міської ради міста Севастополя це питання.

 

Поясніть, будь ласка, хто це «ми»?

– Ми – це Севастопольська міська державна адміністрація.

 

– Знаємо, що й Ватикан звертався до В. Януковича з проханням вирішити це питання. Янукович запевнив Ватикан, що сприятиме у цьому, що результат матимемо якнайшвидше.

– Так, цей факт був мною використаний як один із аргументів для переконання депутатів міськради. Я сказав, що навіть ваш партійний лідер підтримує передачу будівлі католицькій громаді. Думаю, там усередині була своя гра, де вони йому казали, щоб він на міжнародному рівні запевняв усіх, аби заспокоїти, а вони на своєму рівні відмовлятимуть, щоб електорат був згуртованим і голосував на майбутніх виборах так, як належить. Навіть коли В. Янукович став президентом, він теж до цієї теми повертався, але все одно нічого не зробив, що доводить пустоту його обіцянок навіть на міждержавному рівні.

 

Тобто всі рішення щодо костьолу блокувалися на рівні міськради?

– Цілком вірно. Від самого початку вони давали знати, що це питання не пропустять. Я їм говорив, що навіть ваш вождь вам каже: треба вирішити це питання, то зробіть це. На це вони відповідали: «Все, йди собі, ми самі знаємо, що робимо».

У ситуації з костьолом стає очевидно, що Севастополь – дивне місце. У нього викривлена пам’ять. Севастополь встановив пам’ятник Катерині ІІ, якого ніколи в місті не було. Я хочу сказати, що в той час, коли ще встановлювали пам’ятники, Катерині ІІ пам’ятника не ставили, бо там, нагорі імперії, не вважали, що це потрібно. Вони ж встановили їй пам’ятник, попри всі ганебні сторінки з її особистого й державницького життя.

Досі нема площі, вулиці чи навіть провулка імені Кирила й Мефодія. Як таке може бути, адже саме із Севастополя починається історія слов’янської писемності. З нашої ініціативи, зокрема нашими зусиллями, було встановлено пам’ятник Кирилу й Мефодію. Очевидно, крім війни і пушок, вони більше нічого не знають.

 

– Чи був храм внесений до реєстру історичних пам’яток, як це зазначають деякі теперішні «керівники» Севастополя?

– Ні. В усіх документах – це звичайний кінотеатр. До того ж я боявся, що вони його взагалі зруйнують. Ми говорили з Києвом і казали, що можемо поставити його на баланс як пам’ятку архітектури. Відповідь була такою: потрібне рішення сесії міської ради, бо за законом вони повинні прийняти рішення і звернутися до нас з проханням внести в реєстр пам’яток архітектури. Але ж знову, через міську раду нічого не можна було провести.

 

– Можна ж було провести історико-архітектурну експертизу.

– Відділ пам’яток архітектури міг би це зробити, але ж знову це треба було включати до порядку денного міськради, але ви вже самі знаєте, яким було б рішення.

Таким чином, відповіді Казаріна В.П. досить яскраво демонструють, де криється причина, що блокує вирішення цієї проблеми, яку намагається вже не один десяток років вирішити католицька громада Севастополя. З огляду на черговий виток напруги, пов’язаний з масштабним ремонтом у приміщенні костьолу, який триває нині, стає зрозуміло, що нинішні «депутати» міської ради Севастополя – це ті ж учорашні депутати-регіонали, які не воліють відновити історичну справедливість, про яку так голосно сьогодні заявляють. Певно, причина небажання передати католицькій громаді храм все одно стане очевидною, а сьогодні залишається лише спостерігати і здогадуватися.

Поширити запис
Записано

svitlychanin@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар