Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримська пам’ятникоманія

Від початку 2014 року і дотепер у житті населення Криму спостерігається низка яскраво виражених маній. Відомо, що манія – це одне із психічних захворювань, яке потребує психіатричного лікування. Саме манією можна пояснити прагнення обставитися пам’ятниками, форми яких подекуди навіюють дивні думки, про що постійно говориться на сторінках соціальних мереж і в медіа.

 

1Певно, ця манія є результатом страху, спроба побороти який здійснюється через камінні, залізні чи залізобетонні конструкції. З огляду на динаміку встановлення пам’ятників у Криму і невпинне пришвидшення цього процесу стає зрозуміло, що манія загострюється. Якщо психічні загострення мають сезонний характер, то у випадку з Кримом відсутня причина зв’язку з календарним роком, натомість можна простежити інше джерело, яке впливає на загострення цієї хвороби.

Пам’ятники сьогодні на півострові стали, як і за радянських часів, ідеологічною зброєю, візуалізацією прагнень. Ця зброя є одним із елементів інформаційної війни, ідеології «русского міра». Чи не найяскравіше це демонструють оцінки росіянами пам’ятників, які встановлені в Криму до 2014 року. Так, «недостойним» названо пам’ятник українсько-російської дружби, зображеної у формі морського вузла, який був установлений у Керчі 2010 року. За словами московського скульптора й архітектора Леоніда Тазьби, ця скульптура «не достойна міста-героя», взагалі такі скульптури він називає «карикатурними». Про це московський діяч сказав ще 23 червня 2015 року. Нагадаємо, що в Керчі до цього пам’ятника, який символізує українсько-російську дружбу, ще 2014 року прив’язано скорботний вінок.

Через монументалізацію відбувається спроба увічнення певних явищ дійсності. Нинішня кримська «влада» охоче долучається до цього процесу, роздаючи дозволи на встановлення різноманітних скульптур у містах Криму.  Разом із тим, помпезні відкриття пам’ятників, галас навколо ідей щодо їх встановлення… є ще й інструментом відволікання уваги від злободенних проблем. Словом, кращі традиції соціалістичного минулого нинішні кримські «чиновники» засвоїли на «відмінно» і тепер з легкістю використовують ці знання на практиці.

 

Усе це наклало свій відбиток на свідомості населення півострова, яке польотами своїх фантазій пішло, так би мовити, не близько. Мабуть, мистецтвознавці ще довго оцінюватимуть художню значущість нових монументів, як-от, пам’ятника чебурекові, пам’ятника блекауту, який уже хтось пошкодив, пам’ятника так званим «увічливим людям», де зображено, очевидно, чоловіка в камуфляжі зі зброєю, який здійснює незрозумілі маніпуляції з котом, розвернутим до нього хвостовою частиною тощо.

 

Пам’ятникоманія охопила не тільки Крим, вона полонила всю Російську Федерацію. Не лише в Криму з’явилися образи суперечливих історичних постатей, які відомі історії більше як невігласи, деспоти і ганебні індивідууми, як-от, Катерина ІІ чи Сталін, а й в інших регіонах РФ. Приміром, сьогодні мешканці Орла радіють від установлення пам’ятника Івану Грозному.

 

Наслідки пам’ятникоманії дають про себе знати уже зараз. Так, гарячкове встановлення монументів почало ускладнювати життя на півострові. Наприклад, 20 вересня 2016 року «Новості Крима» пишуть, що мешканці села Нижня Кутузовка обурені встановленим бюстом Кутузова практично біля самої траси Сімферополь – Алушта – Ялта, цей пам’ятник ускладнює рух по трасі. Ось як цю ситуацію охарактеризував голова Русской общини Алушти Олексій Мельников:  «Викликає подив, з якою метою на тлі величезного барельєфа на узбіччі траси Сімферополь – Алушта два роки тому був встановлений бюст М.І. Кутузова. Зазвичай на Русі на узбіччі дороги встановлюють пам’ятники загиблим у цих місцях». Нагадаємо, цей бюст був установлений у рамках проекту «Алея русской слави» якраз на початку монументального буму, 10 вересня 2014 року. Цей приклад є яскравим свідченням того, що, як і в більшості випадків, у момент ейфорії від «повернення в рідну гавань» діяльність мозку була притуплена. Мозок включився вже тоді, коли стало очевидно, що зроблено помилку. Тут досить легко вловлюється символічна паралель, яка виходить за межі пам’ятників.            Емоції – це той аспект, який мусить узгоджуватися з розумовими процесами, бо часто домінування перших ускладнює життя. Так, 17 жовтня в «Кримській газеті» вийшла замітка, що з’явилася чергова ідея встановити пам’ятник уже Святому Петру на горі Ай-Петрі. Кошти на цей пам’ятник пропонується зібрати серед населення. Ну ще зі Святим Володимиром, який уже з’явився в Москві й якого урочисто відкриють світові 4 листопада 2016-го, зрозуміло. Ті духовні «скрепи», про які говорено в російському суспільстві, тепер візуалізуються через образ київського князя Володимира, якого таким чином пробують «приліпити» до великодержавницької ідеології. А як бути зі Святим Петром? Певно, Ватикану буде над чим замислитися.            Пам’ятникоманія охопила не тільки Крим, вона полонила всю Російську Федерацію. Не лише в Криму з’явилися образи суперечливих історичних постатей, які відомі історії більше як невігласи, деспоти і ганебні індивідууми, як-от, Катерина ІІ чи Сталін, а й в інших регіонах РФ. Приміром, сьогодні мешканці Орла радіють від установлення пам’ятника Івану Грозному.             Культ деспота, царя, камінного диктатора все частіше культивується в російському соціумі, а пам’ятники – яскрава ілюстрація того, яких кумирів створює суспільство на окремих сторінках свого історичного розвитку. З огляду на це, уже не викликало належної реакції повідомлення «депутата» «Держради» Криму Сергія Шувайникова про те, що громадська організація «Конгрес російських громад Криму» планує встановити в Сімферополі пам’ятник президенту Російської Федерації Володимиру Путіну. Путіна планують зобразити в образі капітана за штурвалом корабля, який символізуватиме РФ. А на постаменті будуть написані слова, які належать главі РФ: «Після важкого, тривалого, виснажливого плавання Крим і Севастополь повертаються в рідну гавань, до рідних берегів, у порт постійної приписки – в Росію!».            Цю ідею С. Шувайникова багато хто піддав різкій критиці, але все ж значна частина населення вкотре її «проковтнула». Очевидно, рівень громадянської свідомості кримчан, який останнім часом піддають активній ідеологічній корекції, не зможе чинити масового спротиву загальноросійським тенденціям. Мабуть, ідея С. Шувайникова буде підтримана і знайдеться чимала кількість симпатиків Путіна, які зберуть гроші для встановлення чергового пам’ятника-ідола. Варто в цьому контексті згадати, що в 21 жовтня 2016 року в Судаку вже скинули одного із таких ідолів, тож скільки простоїть запланований – побачимо.            Єдиним непідкупним суддею в цьому світі є час, який розставляє все на свої місця, і саме час дасть об’єктивну оцінку тим монументам, за якими кримчани воліють сховати свої проблеми. Як би там не було, а на превеликий жаль, пам’ятник людських проблем не вирішує.

Поширити запис
Записано

samovidec@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар