Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Коли повернеться «Алім»?

Олександр Ярошевський

Героями пишаються нації. Полководці і мореплавці, богатирі і … дотепники, співці і подвижники… а навряд чи є більш популярний герой ніж шляхетний розбійник! У багатому фольклорі кримської людності постать розбійника Аліма займає особливе місце. Це не тисячолітній Робін Гуд з ватагою, це не середньовічний проводир селянських армій, це – одна людина, в історичності якої немає жодних сумнівів. Майже ровесник Тараса Шевченка, репресований владою того ж самого Миколи І, втілення народного духу справедливості й боротьби.
Не дивно, що він став героєм не тільки народних оповідей, а й книжок, кінофільмів. Є інформація, що ще 1910 або 1912 року було створено кіно про Аліма, але не збереглося не тільки стрічки, а й бодай якоїсь ще інформації про цей витвір раннього кіномистецтва.
Далі, 1916 року було створено фільм «Алим – крымский разбойник», в його основі досить сентиментально-романтичний сюжет однойменного роману російського белетриста Н.А. Попова 1895 року, де Аліма ще й підступно вбивають. Цей фільм зберігся фрагментарно, і можна тільки припустити, що він міг бути знятий у Криму, бо певна база вже була в Ялті… втім, приміром, у Криму 1908 року французи знімали фільм «Стєнька Разін», тож облишимо здогадки і трошки про власне Аліма.
Хто проїжджав трасою Сімферополь-Сали, де в Салах розходяться дороги на Судак і на Старий Крим, не міг не звернути увагу на незвичайний пам’ятний знак на повороті з шосе до села Копюрликой, що в другій половині минулого століття перейменовано було на Черемисівку. В цьому селі Алім Азамат-оглу і народився, 1816 року. Далі зовсім не легкі дитинство та юність, але цей тягар не вгамував ані гострого розуму, ані природної кмітливості героя… Далі – романтична історія, далі – підлаштована пихатими багатіями кримінальна ситуація, ув’язнення і – солдатчина. Людина чесна, Алім чесно тягнув солдатську лямку в Бобруйській фортеці, сподівався на те, що зараз називається умовно-достроковим звільненням… Умовою була згода караїмської громади Карасубазара прийняти хлопця під опіку, але була відмова, бо люди там не перемінилися за 4 роки Алімової служби. Кажуть, сказав Алім: «Як ви мене, чесну людину боїтеся, мов злодія – то я й буду справжнім злодієм!». Він втік із фортеці, і ось… з’являється в Криму шляхетний розбійник Алім, за народним прозиванням – Айдамак.

zaborona-ilyustraciya_obovyazkovo
Третій фільм про Аліма почали знімати в Криму наприкінці 1925 року. Це був специфічний період нашої історії, в пошуках форм співіснування людності в новостворених більшовиками адміністративних одиницях, з яких складалася відтворювана під червоним вже прапором імперія, було проголошено «коренізацію», спрощено кажучи – спроба залучити національний потенціал до розбудови суспільного життя. Створювалися абетки для націй неписьменних, письмо носіїв мусульманських культур переводилося з арабської в’язі на кирилицю, письменники поспіхом створювали героїчні епоси про, звісно ж, національних борців проти царату.
Постать Аліма на таке геть годилася. Він, чий життєвий шлях розчиняється без відому десь в середині минулого століття – чи то вмер невдовзі на царській каторзі, чи таки втік з етапу й довго мирно жив собі в Стамбулі господарем невеличкого хану – достеменно не відомо, а народ його запам’ятав і продовжував любити…
І крім старого роману – вже була й стала легенда, яку, 1925 року було перетворено на п’єсу кримськотатарським поетом, режисером і драматургом Іпчі Умером.
Це були дивні часи, зваблені більшовиками нації виплескували свій творчий потенціал у мистецтві й культурі, плекали плани національного розвитку – так, у «великій родині народів-братів»… У Російській Федерації власного клопоту вистачало в царині «культурної розбудови» – тож на допомогу кінематографістам Ялтинської кіностудії призначили Україну. В Україні тоді створювалося ВУФКУ, Перша кінофабрика цієї організації була в Одесі, а Друга кінофабрика – в Ялті.
Сценарій до кінофільму «Алім» написав Микола Бажан. Знімав відомий режисер Георгій Таскін. Сюжет був, на догоду вимогам часу, «революціонізований», за сценарієм революціонера прізвище було, до речі, Петренко.

pamyatnik-razboniku-alimu
Фільм став сенсацією 1926 року. Перший кримськотатарський національний фільм, фільм про улюбленця народу, легенда зовсім не давнього минулого! І фільм якісний, бо глядача задешево не купиш, а фільм купували й за кордон, показували в Берліні й Парижі, Мадриді й Мілані… 1935 року перемонтували, а 1937 – заборонили і знищили. Хайрі Емір-заде, виконавець ролі Аліма, пережив війну й помер у поневіряннях наприкінці 50-х як чоботар десь у Баку…
Далі пройшло ціле життя – більше 70 років. І ось – диво! Колекціонер Нізамі Ібраїмов передає кримським телевізійникам знайдену ним в архіві Держкінофонду Російської Федерації (колишній «Госкинофонд СССР») копію того самого фільму «Алім» 1926 року! Був 2013 рік, жовтень. Рукописи, звісно, не горять. Люди старшого віку пам’ятати можуть, як горить справжня целулоїдна кіноплівка: майже як порох! А фільм вцілів, його іноді, до принагідних дат, демонструють, і вже бачили його не тільки в Криму, а і в Одесі, і зовсім недавно в Києві.
Фільм «Алім» – німе кіно, але життя не мовчить. І ось 21 січня 2014 року відомий український актор і кінорежисер Ахтем Сейтаблаєв поділився з журналістами планами щодо зйомок нового фільму «Алім». Від побутової, по суті, мелодрами фільму 1916 року, від революційної патетики фільму 1926, актуальних для свого часу, сьогодні годі сподіватися успіху. Але є багатство на всі часи – живе, глибинне життя народу. У планах режисера «Хайтарми» було в новому фільмі «крізь історію однієї людини показати, життя населення півострова всередині ХІХ століття». «Перлина цієї історії в тому, що ми можемо більш широко поговорити про взаємовідносини різних громад у конфесійному й національному плані. Мрію показати цю історію упродовж пів­тори-двох годин».
Зйомки планувалося розпочати навесні 2015 року…

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар