Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримський Герой Небесної Сотні

15 листопада виповнилося б 35 років Сергієві Кемському — Героєві Небесної Сотні, якого своїм земляком вважають мешканці Житомирщини. Дійсно, останні роки свого життя він провів саме там. Проте з повним правом своїм Сергія Кемського вважають кримчани: з’явився він на світ у місті-герої Керч, де закінчив першу міську школу з відзнакою за успіхи у вивченні української та англійської мов. Його батьки переїхали туди наприкінці 1970-х із Житомирської області: Олександра Кемського відправили на півострів за розподілом працювати в рибальському флоті після закінчення мореплавного училища.

 

«На небо погляне вільна людина

З новими думками, творча, нестримна.

Ми стіни проб’ємо з міцного граніту,

Щоб тільки любов панувала у світі!»

(Сергій КЕМСЬКИЙ)

 

Вплив Помаранчевої революції

З морського узбережжя Сергій у 1999 році їде на Прикарпаття і вступає на філософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка: хотів стати журналістом, але пішов туди, де був менший конкурс. Щоб продовжити навчання, ще до вступу самотужки підтягував українську. З вишу випустився зі ступенем магістра політології. Від запропонованої викладацької діяльності відмовився.

У 2004 році, на останньому курсі, під час «Помаранчевої революції» Сергій Кемський разом з однокурсниками вирушає на Майдан, пробувши там від початку до кінця. З Києва він їде у Коростень до сестри матері з високою температурою і бронхітом, одужує, набирається сил і повертається до Львова. На початку 2010 року в матеріалі для «Української правди» він напише: «Для того, аби щось зрадити, потрібно в це вірити. Тому угруповання політиків, які доклали зусиль до організації Майдану і від початку розглядали його як інструмент здобуття влади, звинувачувати у зраді Майдану — це все одно, що звинувачувати лікаря у зраді аспірину чи ботаніка у зраді мікроскопа. Майдан для політиків з помаранчевого табору від початку був лише інструментом — для здобуття влади, посад, важелів впливу. Майдан могли зрадити лише ті, хто прийшов щиро обстоювати проголошувані там цінності. І вони його зрадили. Логічно було би принаймні від половини громадян України очікувати змін у щоденних стосунках з державою та іншими громадянами. Цього не сталося. Тому що більшість з них зрадила думки і почуття, що виникли в них під час Майдану».

Після університету — переїзд до Києва, праця в рекламній агенції, заснування разом з другом Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив, праця в ньому, створення й адміністрування ресурсів «Кооперативний рух» і «Народний форум», порталу про Україну для англомовних користувачів, сайту безкоштовних юридичних консультацій, серія власних журналістських розслідувань, що викривали корупціонерів… Колеги відзначали, що Сергій був принциповим, усі справи доводив до кінця.

 

Прихильник прямої демократії

У 2006 році Кемський займається публіцистикою — працює новинарем у «Газеті по-українськи», пише матеріали для газети «День» (свого часу з цим виданням співпрацював нині репресований кримський журналіст Микола Семена). У 2010 році подає кілька статей до «Української правди». Публікується і в інших виданнях, займається перекладами з англійської — зокрема, йому належить український текст пісні Джона Леннона «Imagine».

Коло зацікавлень Сергія було доволі широким. Ще в юнацькому віці він любив займатися спортом: плавав, катався на роликах, лижах, захоплювався кікбоксінгом; згодом ходив у гори, часто водив групи туристів у походи. Дуже багато читав, любив Маяковського, Шекспіра, Ахматову, Гете, сам складав вірші. Постійно перечитував історію України.

 

За світоглядними переконаннями Сергій був прихильником прямої демократії, яка передбачає самоорганізацію населення. Він шукав найбільш ефективні механізми взаємодопомоги, подолання міліцейського свавілля, контролю за політиками та боротьби з корупцією. Найприкметніше, що він був прихильником ненасильницького спротиву.

 

За світоглядними переконаннями Сергій був прихильником прямої демократії, яка передбачає самоорганізацію населення. Він шукав найбільш ефективні механізми взаємодопомоги, подолання міліцейського свавілля, контролю за політиками та боротьби з корупцією. Найприкметніше, що він був прихильником ненасильницького спротиву.

У 2005 році батьки Сергія перебираються з Керчі до Коростеня; за шість років він переїжджає з Києва до них і починає працювати дистанційно. Інтроверт і мрійник за вдачею, він живе дещо замкнено, у внутрішньому світі, ведучи, як казав його батько, «комп’ютерний» образ життя, майже не маючи знайомих у Коростені, який він називав «Донецьком Житомирщини» — через схожі настрої тамтешнього суспільства, переламним моментом яких став Майдан.

 

«Все тільки починається…»

Під час Революції гідності наприкінці 2013 – на початку 2014 рр. Кемський сприяв створенню організацій взаємодопомоги у Києві та Коростені; до того часу він переважно працював удома, лиш інколи буваючи в столиці у справах. Увійшов до анархістської «Чорної сотні» Майдану, часто приїздив на барикади, доправляв поранених до медпунктів. Перед тим, як вирушити на Майдан уперше, Сергій сказав матері: «Все тільки починається»…

У ніч з 18 на 19 лютого 2014 року під час сутичок на Майдані був легко поранений: уламком гранати йому зачепило кінчик носа. Товаришам запам’яталося його тогочасне кредо: «Щойно побачу, що почнуть роздавати зброю, — одразу вирушу додому». Він не воював і не хотів війни.

Наступної ночі Сергій після чергування відпочивав в одному з наметів. Раптово йому зателефонували, повідомивши про загострення ситуації на Інститутській, і він тут же кинувся на допомогу. За кілька хвилин він уже йшов у напрямку бійців «Беркута» в перших лавах протестувальників, прикриваючись дерев’яним щитом, після чого зазнав кульового поранення в сонну артерію. Беручи у приціл людину в бронежилеті, снайпер цілився в шию. За пізнішими даними, куль було дві: одна пройшла навиліт, друга застрягла в правій легені. Активісти перенесли Сергія до Жовтневого палацу, де чергували медики, однак ті не змогли нічим допомогти чоловікові, і зрештою за кілька хвилин він помер. Його тіло відвезли на подвір’я Михайлівського Золотоверхого монастиря.

 

«Він запам’ятався як дуже мякий і уважний у спілкуванні. Романтик, ідеаліст такі люди ставали справжніми революціонерами, як і він. Справжній бойовий товариш, — розповідали ті, хто знав Сергія. — Захоплена людина. Про таких кажуть — зі стрижнем”»

 

Сергій Кемський був похований у селищі Великий Яблунець Ємільчинського району на Житомирщині, звідки родом його батьки, і де поховані його пращури. Своєї родини чоловік створити не встиг. Він мріяв про той час, коли люди перестануть давати і брати хабарі, тож на його похороні мер і депутати Коростеня поклялися ніколи цього не робити. Після похорону Сергія було демонтовано пам’ятник Леніну в Коростені.

 

«Чуєш, Майдане?»

Тогочасний голова Ради міністрів АР Крим Анатолій Могильов телеграмою висловив співчуття рідним загиблого кримчанина, пообіцявши надати їм всю необхідну допомогу й підтримку.

За кілька днів по смерті Сергія Кемського його двоюрідний брат Олександр Мельниченко зі сцени на Хрещатику та в телеефірі запросив усіх небайдужих людей до координації дій задля розробки й ухвалення відповідних законів прямої демократії, за яку боровся загиблий політолог. Зокрема, тоді вимагалося впровадження положень, за якими громада через референдум може позбавити посади будь-якого чиновника чи службовця.

За життя Сергій Кемський вважав, що механізми безпосереднього народовладдя стануть гарантією того, що досягнення Майдану не будуть привласнені політиками, а народу більше не треба буде йти на жертви. Свої ідеї Сергій опублікував у відомій статті «Чуєш, Майдане?» на «Українській правді» за два місяці до загибелі, говорячи про постійно діючу люстрацію «не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому». «Можна кожного разу райвідділки громити чи Майдан збирати, але простіше й ефективніше здійснювати безпосереднє народовладдя через референдуми: Європа давно в цьому переконалася», — писав активіст, який виступав за послідовне втілення в життя 5 статті Конституції України.

На керченське походження Сергія Кемського по його загибелі звернув увагу політолог Тарас Березовець, який сам родом з цього міста: «В когось ще повертається язик сказати, що на півдні і сході країни люди інші? Порядних людей усюди порівну».

«Він запам’ятався як дуже мякий і уважний у спілкуванні. Романтик, ідеаліст такі люди ставали справжніми революціонерами, як і він. Справжній бойовий товариш, — розповідали ті, хто знав Сергія. — Захоплена людина. Про таких кажуть — зі стрижнем”»; «Мав живий і щирий інтерес до життя – його цікавило абсолютно все. На все в нього була своя точка зору, і він готовий був обстоювати її за будь-яку ціну. Дуже любив людей – кожна людина ставала йому близькою та небайдужою. Інакше він не міг. Не був членом жодної партії чи громадського об’єднання така була його принципова позиція. На Майдані він був від першого дня – не заради слави чи кар’єри: йому насправді було боляче за несправедливість і безчестя, в яких живуть невинні люди»; «Добра, приємна, щира усмішка. Розумний, тямущий, чуйний хлопчина. Світла людина. Таких любить Бог. Він їх кличе до Себе швидше за інших. Вони дуже потрібні Йому ТАМ»

 

Герой України

18 листопада 2014 року в Коростені на будинку, де мешкав Герой Небесної Сотні, було відкрито меморіальну дошку в пам’ять про нього. За три дні Сергієві Кемському за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народові було посмертно присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордену «Золота Зірка».

У червні 2015 року після панахиди в Михайлівському золотоверхому соборі родичі загиблих Героїв Небесної Сотні отримали з рук Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета медалі «За жертовність і любов до України». Удостоєний її посмертно був і Сергій Кемський. Майже за рік його подвиг був відзначений під час богослужіння у львівському соборі Святого Юра грамотою голови Української греко-католицької церкви Святослава (Шевчука).

18 лютого 2016 року з нагоди вшанування пам’яті Героїв Майдану капелан ЛНУ ім. І. Франка о. Тарас Островський освятив аудиторію імені Героя України Сергія Кемського на філософському факультеті, де він навчався. Священик закликав студентів пронести майбутнім поколінням Правду, за яку на Майдані поклали життя їхні однолітки та старші колеги, аби пам’ять про Героїв Небесної Сотні була вічною. В іменній аудиторії встановлено панно-триптих «Чуєш, Майдане!», створене студентами Львівського державного коледжу декоративного й ужиткового мистецтва імені Івана Труша.

 

7

 

Розпорядженням голови Житомирської ОДА Сергія Машковського від 20 травня 2016 року про перейменування топонімічних об’єктів на Житомирщині в рамках декомунізації вулицю Жовтневу в Коростені було перейменовано на вулицю Героя України Сергія Кемського.

 

«Він був спокійною людиною з щирою душею та добрим серцем…»

24 серпня 2016 року в Житомирі до Дня Незалежності презентували просвітницький проект «Герої Поліського краю» На плакатах — портрети та короткі історії видатних діячів, життя яких тісно пов’язане з Житомирщиною: учасників національно-визвольних змагань першої половини ХХ століття, дисидентів, поетів, письменників, вчених, музикантів. Серед них і Герой Небесної Сотні Сергій Кемський.

Тамара Кемська, мати героя, згадує, що він ніколи ні від кого не очікував підлості, підступу, зради, бо й сам ніколи так не чинив. «Це в нього від батька, той замолоду був дуже принциповий, геть відмовився вступити до партії. От і Сергій такий же. Все тільки сам. В житті був дуже скромним, сповідував аскетичний спосіб життя, його абсолютно не цікавили матеріальні цінності. Я часом казала: «Синку, йди купи собі що-небудь, невже тобі не хочеться в новому пройтися?» Він відповідав: «Мамо, а навіщо? В мене все є». Він був спокійною людиною з щирою душею та добрим серцем, часто посміхався. Не знаю, скільки таких людей народжується на тисячу…». Жінка також зазначала, що продовжуватиме синову справу: «Не чекайте, що я сидітиму, вбита горем. У Коростені замість знесеного пам’ятника Леніну потрібно встановити пам’ятник тим, хто загинув за незалежну Україну. Боротися за ідею Майдану треба буде довго, він ще не завершений. Хай кожен на своєму місці робить те, що може». Сам Сергій вважав, що докорінні зміни в суспільстві ніколи не здійснюються без тисяч людей, які вирішили жити по-іншому.

Мрії, плани та ідеї кримчанина, який загинув за тиждень до початку збройної окупації його малої батьківщини, сьогодні втілюють у життя його рідні та близькі. Лиш одна залишилася нездійсненою: пройти рідні гори від одного краю до іншого…

 

Поширити запис
Записано

konashevych@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар