Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Будь-яка масштабна господарська діяльність людини є втручанням у природні процеси, що порушує їхній плин і рівновагу в довкіллі. Однак здійснювати цю діяльність можна відповідально, пам’ятаючи про те, що на цій землі мають жити люди й після нас, або керуючись лише мотивами власного зиску та інтересом цієї хвилини. Чим увійдуть в історію нинішні керівники Криму?

 

Зараз «передова російська наука» енергійно доводить, що від Північно-Кримського каналу екології Криму була сама шкода. Заболочення, підтоплення, просочування… Цікаво, що розвідки з водного питання Криму пишуть науковці з Москви, Санкт-Петербурга та Воронежа — безумовно, звідти їм видніше.

У геологічному розумінні Крим – це три зони: Гірський та Передгірський Крим, Східний Крим (Керченський півострів) та Північний, рівнинний Крим. Останній з названих розташований на вапняках; це колишнє дно моря. Вапняк — цінна корисна копалина, але недостатньо надійна, нетривка платформа, поводження з якою потребує пильності та зваженості. Якщо додати нехай і невелику, але таку, що час від часу нагадує про себе, сейсмічну активність, то розробка надр Криму створює низку проблем.  Простіше кажучи, видобуток у північній частині півострова нафти, газу чи води несе в собі ризик утворення порожнин, розламів, зсувів, посилений імовірністю землетрусу, наслідки якого передбачити неможливо.

Тому за всіх екологічних наслідків його експлуатації, з його колосальними втратами води на шляху до споживача, з тією даниною, яку довелося віддати Херсонщині під затоплення Каховським морем, — Канал все одно виглядає меншим злом.

Міжнародні норми забезпеченості водними ресурсами становлять одну тисячу кубічних метрів на людину — це критичний мінімум, нижче якого цивілізоване життя неможливе. Тобто Криму з його населенням у два з половиною мільйони людей необхідно два з половиною мільярди метрів кубічних води.

Скажімо, в Ізраїлі (сукупна площа якого з Палестинською автономією приблизно дорівнює кримській) з водою не краще, а населення цієї країни становить понад вісім мільйонів. Власних водних ресурсів там 150 кубометрів на мешканця, проте сільське господарство забезпечує 95% потреб країни. Звісно, рис у пустелі там не вирощують, але бавовну культивують, розводять сади й виноградники — власне, чим не приклад для Криму. У цій країні опріснюють сотні тисяч тонн морської води — ресурс, для Криму поки що нечуваний.

Але межа у тисячу кубометрів на особу — не норма, а мінімум. У Криму цей мінімум ледве виконувався за рахунок Каналу, який давав три чверті води. Ще п’ятнадцять відсотків забезпечували річки, решту давали підземні джерела. Треба зазначити, що краща питна вода в Криму саме підземна. Воду з Низу Дніпра можна використовувати лише на зрошення та промислові потреби. Загалом з надр півострова можна видобути лише півмільярда кубічних метрів води, що втричі менше, ніж постачалося Північно-Кримським каналом. Це в теорії півмільярда. Адже необхідно уточнити, що якість води не завжди відповідає кількості. Це може бути й забруднена «верховодка», й вода, насичена сірководнем. Це може бути цінна в медичному чи харчовому сенсі мінералізована вода, яка аж ніяк не придатна для зрошення.

«Доступні дані про реальний обсяг відбору підземних вод у різні роки змінюються  у межах від 161,4 до 319,3 мільйонів метрів кубічних на рік» (Є. Каюкова, Т. Баробошкіна, І. Косінова «Ресурсный потенциал пресных вод Крыма»). Йдеться про три тисячі свердловин, пробурених ще за радянських часів і законсервованих на чорний, так би мовити, день. З анексією Криму Російською Федерацією, як з усього видно, цей «чорний день» нарешті настав.

Та подивімось, що станеться, коли здійсняться марення про Крим, назавжди відрізаний від України, ніби її не існує, не існувало, й існувати не може.

Заради доповідей про виконання для кремлівського начальства робиться безумство: питною водою з підземних джерел наповнюють річище Каналу, в результаті чого вода вже стає не питною, забруднюється, змішується з річковою. А оскільки до ремонту й обладнання споруд Каналу руки так і не доходять, водовтрати лишаються такими ж високими — від третини до половини всього обсягу. Кримводгосп перетворився на організацію, що губить і останні водні запаси півострова.

Приблизно третину води кримські річки отримують з підземних джерел. Видобуток зі свердловин урешті-решт виснажить ресурси і річкової води. Вся вода в природі перебуває ніби у сполучених посудинах, від переміщення води з одного місця в інше кількість радше зменшиться, ніж зросте. Спроби обійтися без материкових джерел водопостачання нагадуватиме давню російську історію про «трішкин кафтан». Так само сполучені з морем та солоними озерами (наприклад, із Сивашем) підземні води у прибережній зоні. Викачування прісної води зі свердловин призводить до того, що поступово солона вода просочуватиметься під землю, нічого живого на солончаках не ростиме.

Наради у Кримському рескомітеті з водного господарства постійно констатують катастрофічний брак води. У Нижньогірському районі 2016 рік позначився початком екологічної катастрофи. Солончаки почали виникати місцями, плямами. Зусилля нинішньої кримської влади спрямовані на те, щоб забезпечити водою бодай курортну зону Криму. Звісно, можна відмовитися від рису, можна розподіляти воду навіть чайними ложечками потроху в кожне село. Можливо, з часом досвід Ізраїлю чи багатих на нафтодолари арабських країн вдасться освоїти у бідній на нафтодолари Росії.

Та чи варто було шукати щастя біля чужих берегів?

Поширити запис
Записано

verhovsky@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар