Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Втрачені можливості. Що робити?

Однією з частин гібридної війни Росії проти України було максимально можливе руйнування економіки нашої країни через її залежність від поставок газу з РФ. Чи можна було цю залежність за останні 25 років ліквідувати? Звичайно, така можливість була. Але не було політичної волі керівників держави для цього, бо на енергетичну проблему накладалася масштабно-руйнівна корупція, яка ініціювалася зверху та проростала знизу. А треба було поставити в основу економічної політики держави, з одного боку, зменшення енерговитрат у всіх галузях народного господарювання, а з другого боку, – вкладати кошти в нарощування своїх енергетичних ресурсів.

 

Прикладів зменшення енерговитрат чимало. В Європі з 1971 року діють закони, що пов’язують зменшення витрат енергії на одиницю валової продукції з пропорційним зменшенням податків, що робить вигідним вкладати кошти  в нові технології. А в Україні постійно на законодавчому рівні надавалися пільги в металургійну та хімічну галузі (компаніям Ахметова, Фірташа та «иже с ними») як більш енерговитратним. Ці компанії вивозили свої надприбутки в офшори, не вкладаючи нічого в нові технології для зменшення енерговитрат, консервували нашу технологічну відсталість.

r_yaremiychukРазючий приклад зменшення енерговитрат у комунальному господарстві продемонструвала Польща в 1990-1996 роках. Сьогодні Польща порівняно з Україною витрачає у п’ять разів менше газу. Для цього вони взяли у зарубіжних банках шестимільярдну позику (в доларах) з поверненням запозичених коштів протягом наступних 15-ти років і не розікрали нічого, а створили інфраструктуру (випуск внутрішньоквартирного обігріваючого обладнання, метало- і деревоущільнюючих вікон та дверей, по всій країні стали працювати будівельні організації для заміни старих систем на нові).  Споживач тепла став платити у п’ять разів менше, ніж до того, але щомісячно мав перераховувати від 5 до 10 доларів на особливий рахунок в центральному банку країни. Ці гроші Польща один раз на квартал перераховувала банку-позичальнику і через 8 років розрахувалася з ним.

Цей приклад Польщі показав, що позичати гроші в зарубіжних партнерів треба під реальні програми, а не для латання фінансових дір.

У нас же була створена найгірша у світі податкова система, що зупинила розвиток малого та середнього бізнесу та відкрила дорогу не до зменшення енерговитрат, а до масштабного розкрадання та руйнування України з тривалими енергетичними витратами. Почався різкий спад видобування нафти і газу та проїдання наявних запасів.

Розроблені три державні програми нарощування власного нафтогазовидобування під керівництвом П.Ф. Шпака та навіть затверджені урядом України практично залишилися лише для істориків на папері, бо жодна з цих програм не отримувала фінансування від держави. А передбачали вони збільшення до 2010 року до 36 мільярдів (пізніше підкореговано до 28 мільярдів) кубічних метрів газу та до 5 мільйонів тонн нафти за рік. І ці програми не враховували можливе стрімке нарощування видобування вуглеводнів з родовищ Криму з-під дна Чорного моря. Не могли тоді враховувати можливе видобування газу зі сланцевих покладів, як не враховувалося у цих програмах видобування метану Донбасу. Звинувачувати у цьому можна лише політичне керівництво держави. Ба більше, міністр палива та енергетики в уряді Азарова в 2010 році Юрій Бойко спрямував значні кошти в розвідувальні роботи в Африці, мотивуючи це тим, що в Україні нема перспективних для нарощування видобування нафти і газу структур. Але це була явна неправда. За даними відомого геолога Євгена Довжка, лише в Карпатському регіоні знаходиться більше 600 мільйонів тонн нафти.

Якби до розвідувальних робіт на Чорному морі були допущені відомі у світі приватні компанії, а не сумнозвісна ВЕНКО, то захоплення Росією Криму було би неможливим. Воювати з могутнім західним капіталом було би для РФ надзвичайно ризиковано.

 

Якби до розвідувальних робіт на Чорному морі були допущені відомі у світі приватні компанії, а не сумнозвісна ВЕНКО, то захоплення Росією Криму було би неможливим. Воювати з могутнім західним капіталом було би для РФ надзвичайно ризиковано.

 

Відомо, що в Німеччині, Великобританії, Південно-Африканській республіці уже нинішнього року в загальному обсягу енерговитрат відновлювальні джерела енергії займають близько 25%, у Туреччині планують найближчими роками підняти цей показник до 16%, високий цей показник і в такій нафтогазовидобувній державі, як Норвегія. Якщо ці 25% енергії в Німеччині зіставити з усіма енерговитратами України, то вони повністю перекривають обсяги енергоспоживання нашої держави. А у нас цей обсяг енергії коливається лише в межах 3-5% від загальноукраїнських обсягів.

Для вирішення цих проблем – і зменшення енерговитрат, і збільшення власного нафтогазовидобування, і масштабного зростання обсягів відновлюваних джерел енергії потрібні великі кошти і час. Ні того, ні другого у нас нема. І потрібна політична воля керівників держави.

На наш погляд, потрібно кардинально змінювати систему господарювання шляхом залучення приватного (власного і зарубіжного) капіталу для вирішення енергетичних проблем і змінювати оподаткування компаній, що вкладатимуть кошти у неї. Адже якщо звільнити компанії, що будуть розвивати та швидко нарощувати, наприклад, виробництво енергії з нетрадиційних джерел хоча би на 10-15 років, то вартість виробленої енергії повністю перекриє надходження від їхнього оподаткування.

Окремо стоїть питання розвитку та внеску вчених України в досягнення енергетичної незалежності держави. Уже багато років поспіль ні НАК «Нафтогаз України», ні її дочірні компанії не ставлять перед вченими завдань і не фінансують науку. При наявності політичної волі вченими України можна було би в алярмовому порядку розробити комплекс програм, які би дозволили через 5-7 років позбутися будь-якої енергозалежності, почати перебудову всього суспільного життя.

Поширити запис
Записано

yaremiychuk@svitlytsia.in.ua

доктор технічних наук, професор, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка

Коментарів немає

Залишити коментар