Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

3 1950 року українців до Криму стали переселяти цілими селами, колгоспами, бригадами

Примусове переселення українського населення зі сплюндрованої Другою світовою війною України до знелюднілого Криму досить масштабно відбувалося ще задовго до зміни його підпорядкування. Цією злочинною акцією кремлівські вожді переслідували кілька важливих для радянської імперії завдань. Перш за все, потрібно було руками працьовитого українського люду відроджувати занедбане сільське господарство та рятувати економіку півострова, які після виселення кримських татар, греків, болгар, вірмен та німців перебували у катастрофічному стані. Як уже зазначалося, перша хвиля переселенців з російської глибинки з цим завданням не впоралася і Крим лишався найбільш відсталим і проблемним регіоном РРФСР.

 

Але не менш важливим завданням для Кремля було й спустошення і знекровлення населення самої України, яке у західних областях чинило спротив більшовицькому режиму до кінця 50-х років. Виконати таємний наказ 1944 року сталінських сатрапів Лаврентія Берії та кривавого маршала, затятого українофоба Костянтина Жукова про масове виселення з України українців через масштабність самої акції та можливість військового спротиву в лавах самої радянської армії влада не могла. Тому етнічне очищення України від українців у Кремлі вирішили проводити не у досить гучний і економічно менш витратний спосіб – міграційною політикою. Очищений від кримських татар та інших національних меншин Крим виявився дуже привабливим майданчиком.

1

Зосередимося на примусовому переселенні української людності до Криму у перше повоєнне десятиліття, тобто ще тоді, коли він перебував у складі РРФСР. Виконуючи Постанову союзного уряду від 5 грудня 1949 року № 5530, Рада Міністрів УРСР прислужливо приймає 29 грудня 1949 року свою Постанову № 3893 «Про переселення в колгоспи Кримської області».

Цією Постановою передбачалося переселити до Криму 1000 українських сімей: з Дрогобицької області – 300, Закарпатської – 400 та Чернівецької – 300. Загалом це близько 5 тисяч осіб. Цілком зрозуміло, чому саме ці області місцева прислужницька Москві влада обрала для переселення. Про хід переселення київські високопосадовці зобов’язували місцеві органи двічі на місяць надавати інформацію та до кінця року надати повні звіти.

Вже на початку лютого 1950 року сформована із окупантів та смершівців влада Львівщини доповідала, що вони забезпечили подання заяв 195 родин, які «згодилися» переселитися до Криму. У цій групі налічувалося 833 особи, з них – 420 працездатних. Аби виконати «спущений згори» план «добровільних» переселенців, обласна рада зобов’язувалася «доловити» «добровольців» ще у двох гірських районах.

Аби перевиконати визначений Москвою план переселення в 1950 році українців до Криму, республіканські урядовці до цієї акції залучають додатково ще кілька областей: Кам’янець-Подільську (нині Хмельницьку), Вінницьку та Київську. Кам’янець-подільці мали переселити у 1950 році з 15 районів 200 сімей. 200 сімей з 8 районів мала переселити і Київська область. Та найбільше селян (300 сімей) упродовж лише одного 1950 року мала переселити до Криму Вінницька область.

Отже, впродовж першого півріччя 1950 року до Криму переселено 972 сім’ї, загальною чисельністю 4070 осіб. Ще 28 сімей, яких не вистачало для повного виконання плану, місцеве чиновництво обіцяло переселити до кінця серпня.

 

Тому етнічне очищення України від українців у Кремлі вирішили проводити не у досить гучний і економічно менш витратний спосіб – міграційною політикою. Очищений від кримських татар та інших національних меншин Крим виявився дуже привабливим майданчиком.

 

Чи було «добровільним» переселення українців до Криму, досить промовисто засвідчує лист секретаря Судацького райкому ВКП(б) Кримської області М. Осадчих до першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Мельникова. Він скаржиться своєму партійному босу на те, що із 169 сімей, які згідно з постановами Ради Міністрів СРСР та Ради Міністрів РРФСР були переселені до Криму, на 1 жовтня 1949 року Крим покинуло 83 сім’ї. Привертає на себе увагу і той факт, що серед утікачів виявилося чимало комуністів. Вони, безумовно, переїхали до Криму за наказом партії. Втікачі навіть не знялися з партобліку і покинули Крим самочинно. Партійний ідеолог районного розливу вимагає вплинути на місцеві вінницькі партійні та виконавчі органи влади, щоб вони повернули втікачів. Цей факт свідчить, що переселенці з України перебували в жахливих умовах. Часто їм не надавали житла, розселяли по хлівах та тваринницьких фермах. У більшості господарств не було ні води, ні електрики. Навіть не пристосовані для житла будівлі взимку не опалювалися.

2

З 1951 року переселення української людності до Криму стає більш масовим і набирає інших форм. Лише упродовж літа 1951 року виходить кілька урядових постанов про переселення українців до Криму. На вимогу Ради Міністрів СРСР від 1 червня 1951 року № 1849 Рада Міністрів УРСР постановою № 1406 від 13 червня приймає постанову про переселення до Криму в 1952 році ще 1000 сімей українських колгоспників з Кам’янець-Подільської, Житомирської, Київської, Сумської та Чернігівської областей. Причому вперше за всі роки переселення союзною владою ставиться завдання переселяти не лише поодинокі сім’ї, а здійснювати переселення головним чином цілими колгоспами та бригадами.

Стикнувшись з проблемою повернення переселенців до рідних країв через відсутність житла, на будівельні роботи та облаштування на новому місці в кримських колгоспах влада вперше почала виділяти кошти на будівництво житла (на одну сім’ю від 16 до 20 тис. крб.) та надання безпроцентних кредитів терміном на 10 років. Причому 40% кредиту держава брала на себе.

Перед здійсненням переселення до Криму з місцевих українських мешканців, у тому числі і з переселенців, формували будівельні бригади, які займалися будівництвом та облаштуванням житла. Це сприяло закріпленню переселенців на новому місці. А ще влада стала забезпечувати не індивідуальну (сімейну), а групову (колгоспну та бригадну) відповідальність за переселення, державні витрати на нього та за отримані кредити.

У рішенні виконкому Київської обласної ради від 16 липня 1951 року зазначається, що Кагановицький, Розважівський та Ржищівський райони мають переселити до Криму 200 сімей, переважно цілими колгоспами та бригадами, які до укрупнення були дрібними колгоспами. Запопадливі обласні чиновники, аби вислужитись перед Москвою та Києвом, кількість переселених сімей збільшують до 300.

 

Отже, впродовж першого півріччя 1950 року до Криму переселено 972 сімї, загальною чисельністю 4070 осіб. Ще 28 сімей, яких не вистачало для повного виконання плану, місцеве чиновництво обіцяло переселити до кінця серпня.

 

У цій постанові вперше зустрічаємо вже визначений район та колгосп, які мають прийняти українських переселенців.

Далі буде…

 

Фото:

Переселенці до Криму з Чернігівщини (м. Прилуки, початок ХХ ст.)

Кримські переселенки з Буковини. 1962 р.

Поширити запис
Записано

volvach@svitlytsia.in.ua

академік УЕАН, дійсний член НТШ, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Д. Нитченка та Л. Симиренка

Коментарів немає

Залишити коментар