Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Автор Національного гімну України повернувся до садиби Симиренків

Напередодні найвеличнішого українського свята Покрови, у родинній садибі Симиренків Платонів Хутір, відбулося відкриття меморіальної дошки видатному ученому, громадському й політичному діячеві України, автору Національного гімну Павлу Чубинському. Дошку встановили на будинку, в якому нині діє Музей родини Симиренків.

Ініціаторами цієї важливої державницько-патріотичної акції стали: президент Фонду Павла Чубинського Міжнародної асоціації козацтва Олександр Конечний, віце-президент Фонду Михайло Волков, голова Черкаського крайового товариства ім. полковника Корсунського полку Івана Золотаренка, отамана Городищенського полку ім. Максима Кривоноса Сергій Ковела.

Про зв’язки Павла Чубинського з відомим меценатом Василем Симиренком детальніше в матеріалі відомого кримчанина, симиренкознавця П. Вольвача.

 

 

Після майже семирічного північного заслання Павло Чубинський у 1869 році повернувся в Україну. На той час вже відомий дослідник Архангельщини та її околиць, як людина, яка перебувала під постійним поліцейським наглядом, він виявився безробітним у рідному Києві. Позбавлений будь-якого заробітку, учений потерпав від величезної матеріальної скрути.

На допомогу вчорашньому політичному засланцю прийшли давні друзі, професори Київського університету – правник Олександр Кістяківський та історик Володимир Антонович.

Немає сумніву у тому, що саме вони відрекомендували Павла Чубинського своєму доброму знайомому підприємцю-цукрозаводчику Василю Симиренку. На той час він стояв біля керма славетної торгово-промислової фірми «Брати Яхненки-Симиренко». Йому був потрібен надійний помічник і фахівець, який би навів лад у занедбаному попередньою адміністрацією діловодстві, фінансовій документації та статистичній звітності.

Перебуваючи на Городищині, на симиренківських заводах, Павло Чубинський створив перше в Російській імперії Технічне товариство і став його секретарем (фактично він його очолював). З його ініціативи Товариство стало видавати «Ежегодник по свеклосахарной промышленности». На Городищині видатний учений підготував також вельми цінну статистичну працю «Свеклосахарные заводы Российской империи с официальными статистическими данными за кампанию 1872-1873 гг.». Праця побачила світ лише у 1874 році. Сьогодні це безцінний для істориків цукрової промисловості та учених-статистів добротний матеріал.

Павло Чубинський, як зазначали сучасники, був не лише різнобічно обдарованою людиною, а й мав великий організаторський талант і вирізнявся кипучою енергією. Він завжди був у полоні ідей та творчих планів. Його близький товариш Кость Михальчук, який теж певний час працював і в заводській школі, і в адміністрації симиренківських заводів, писав: «Щоб згуртувати й пожвавити інтерес суспільства, Чубинський у Городищі, як колись у Баришполі (Борисполі), улаштував вечірки, бали з музикою, вистави, в яких і сам брав участь… Тут, у Городищі, ми організували з Чубинським гурток з різними національно-культурними завданнями…».

На жаль, така співпраця Павла Чубинського з Василем Симиренком на Городищині тривала недовго – з 1869 до 1873 року. Підприємець змушений був виїхати до села Сидорівки, розташованого у сусідньому Корсунському повіті. А Павло Чубинський з дружиною та малолітнім сином того ж 1873 року виїхав до Києва.

Знайомство із творчою спадщиною Чубинського показує, що роки перебування його у симиренківській садибі та праця на городищенських заводах – найбільш плідні у його творчій біографії. Адже упродовж 1869-1870 рр. учений здійснив широкомасштабну етнографічно-статистичну експедицію по Україні, Білорусії та Молдові. Саме у цей період він підготував свої найважливіші наукові праці: «Очерки народных юридических обычаев и понятий в Малороссии (1869) та сім томів «Трудов этнографично-статистической экспедиции в Западно-Русский край». Дещо пізніше за ці праці Павло Чубинський отримав найпрестижніші нагороди: 1873 р. – золоту медаль Російського географічного товариства, золоту медаль на Міжнародній виставці у Парижі (1875 р.) та Уваровську премію Російської Академії наук (1879 р.).

Немає сумніву у тому, що провести такі досить витратні, багатопланові та ґрунтовні етнографічно-статистичні дослідження учений зміг лише при солідній фінансовій підтримці Василя Симиренка. Адже власних коштів на це учений не мав. На жаль, документальних підтверджень зазначеної версії поки що не маємо.

Меценат також підтримував діяльність та наукові праці Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Відомо, що розташований у Києві Відділ цього товариства був насправді самостійною організацією і не підпорядковувався Петербургу. Рік його створення (1873) збігається з приїздом Павла Чубинського до Києва. Безперечно, що і програмні засади новоствореної організації: вивчення географії, етнографії, економіки і статистики України входили в коло наукових інтересів ученого. Відділення встигло видати лише два томи наукових праць. Серед перших авторів видання знову бачимо когорту старогромадівців: В. Антоновича, О. Русова, В. Берштама, О. Колосовського, Ф. Вовка, М. Драгоманова, М. Левченка і самого Павла Чубинського.

Найбільшим науковим досягненням Відділу стала підготовка і проведення у серпні 1874 р. Третього археологічного з’їзду в Києві. Через рік Відділ взяв активну участь у Міжнародному географічному конгресі в Парижі. Вихід української громадської організації на міжнародну арену та патріотична спрямованість усіх публікацій викликали занепокоєння царської адміністрації.

Масштабність діяльності Відділу та його величезний вплив на українське суспільство є переконливим доказом того, що фінансова підтримка Василем Симиренком усіх проектів Павла Чубинського, започаткована на Городищині, тривала й у Києві. А тісна співпраця мецената з видатним ученим не припинялася.

Поширити запис
Записано

volvach@svitlytsia.in.ua

академік УЕАН, дійсний член НТШ, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Д. Нитченка та Л. Симиренка

Коментарів немає

Залишити коментар