Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Битва за Крим: Велике полювання

На початку травня 1942 року на Кримському фронті вели бої з одного боку сімнадцять радянських дивізій, а з протилежного – п’ять німецьких та дві румунські.

І навіть з таким співвідношенням сил німецьке командування планує наступальну операцію «Траппенягд» («Полювання на дрохв»). Саме планує, проводить підготовку, а не просить більше «людської маси».

Назву для наступальної операції з метою знищення так званого Кримського фронту й витіснення радянських сил за Керченську протоку вибрали влучно. Дрохви в нашій країні водяться, головним чином, у двох місцях: на Херсонщині та на сході Криму — на Керченському півострові.

 

7 травня німецькі пікірувальники почали бомбити місця розташування радянських штабів. Підсумком нехтування засобами протиповітряної оборони стало те, що була паралізована система керування військами. Командувач 51-ї армії генерал Львов загинув.

8 травня 30-й німецький корпус, після потужного артобстрілу по радянських позиціях, перейшов у наступ і прорвав оборону Кримського фронту, того ж дня німці для підтримки наступу суходільних сил підготували два десанти. Рано-вранці 9 травня батальйон німецької піхоти, реквізувавши рибальські баркаси, нишком проплив у тил Червоної армії, своєю появою викликавши паніку ворога, а трохи пізніше цього ж дня батальйон під орудою полковника Гроддека висадився парашутним десантом на Кіммерійському валу, заблокувавши єдину автомобільну дорогу, що з’єднувала Керч та Феодосію.

Паніка у лавах «непереможної та легендарної» наростає швидкими темпами. Штаби не відповідають, система керування військ зруйнована, частини залишені без координації та постачання. Приймати самостійні рішення командири середньої ланки не лише не навчені — цю здатність у них відбила репресивна система. Починається масова здача у полон, втеча в тил — втім, тилу на Керченському півострові майже не лишилося. Полонені радянські солдати розповідають про те, що в діючій армії Кримського фронту почався справжній голод.

11 травня частини 30-го німецького корпусу починають наступ у напрямку  Кіммерійського валу, а вже наступного дня всі радянські війська, що не встигли за Кіммерійський вал втекти, опинилися в оточенні. 13 травня розпочато наступ на Керч. 14 травня німці вже в Керчі, ведуть вуличні бої — найгірша форма бою, як для тих, хто захоплює місто, так і для тих, хто його обороняє.

Червона армія вдається до своєї основної тактики — «драп». Панічна втеча — це єдине, що лишається полишеним напризволяще «перевдягненим у військову форму» робітникам і колгоспникам, котрих кинули проти навченої воювати європейської армії.

І 15 травня німецькі окупанти вигнали з Керчі загарбників більшовицьких.

Еріх фон Манштейн згадував: «Усі дороги були забиті покинутими машинами, танками та гарматами ворога. На кожному кроці назустріч траплялися довгі колони полонених. Незабутнє видовище з висоти поблизу міста Керч, де ми зустрілися з генералом фон Ріхтгофеном. Перед нами у променях яскравого сонця – море, Керченська протока і протилежний берег. Мети, про яку ми так довго мріяли, було досягнуто. Перед нами був берег, на якому стояла величезна кількість різних машин. Радянські катери вдавалися до нових і нових спроб підійти до берега, щоб забрати бодай людей, але наші відганяли їх артилерійським вогнем. Щоб домогтися капітуляції останніх залишків сил супротивника, що відчайдушно оборонялися на узбережжі, вогонь усієї артилерії був зосереджений на цих останніх опорних пунктах».

18 травня битва за Керченський півострів була закінчена. Лише невеликі радянські загони ще кілька тижнів намагалися тримати оборону в підземних скельних печерах біля Керчі.

Німці захопили до 190 тисяч полонених, 1733 гармати і 658 танків. П’ять німецьких піхотних дивізій, одна танкова дивізія, а також дві румунські піхотні дивізії спромоглися вщент розгромити три радянські армії. Лише незначна частка радянських військ змогла евакуюватися на Таманський півострів. Далі прикладів радянського «героїзму» спостерігається все більше: «героїчний» крах оборони Севастополя, коли «вищий та старший командний склад, партактив міста» тікали, покинувши рештки своїх військ без набоїв, їжі та шансів на порятунок, «героїчний» відступ до Сталінграду та Кавказького хребта, «героїчні» дії загороджувальних загонів…

Керченсько-Феодосійська десантна операція була однією з найбільших десантних операцій Другої світової війни. Радянські війська в грудні 1941-го мали достатню перевагу, щоб захопити весь Кримський півострів, однак їм не вдалося скористатися цим. На Окінаві висадилося 162-тисячне військо союзників, у Нормандії – 156-тисячне (проти мільйонного німецького війська). За різними розрахунками, якби Японія відмовилася від капітуляції і США у 1945 році втілили план «Даунфол», Америка у висадці на Японські острови  втратила б не більше 105 тисяч своїх солдатів, що набагато менше жертви, яку довелося віддати Червоній армії у 1941-1942 рр. у марній спробі відвоювати Крим.

Чому так? Процитуємо рядки, яким дві тисячі років. Давні юдеї так писали про легіонерів Римської імперії: «Вони не чекають початку війни. Вони не сидять без діла у мирний час. Але, неначе народжені зі зброєю в руках, вони ніколи не припиняють тренувань. Ми не відійдемо далеко від правди, якщо назвемо їхні навчання — безкровними війнами, а їхні битви — кривавим навчанням… Підготовка не дає вибити їх з позицій. Паніка не охоплює їх, а вони не відають втоми. Отже, перемога над тими, хто не так добре навчений, — неминуча».

 

На фото: Керч, 1942 рік.

Поширити запис
Записано

verhovsky@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар