Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Церковна унія у Середньовічному Криму

Нерідко можна натрапити на твердження, що на теренах Кримського півострова не було католицької церкви східного обряду (або православної церкви в єдності з Апостольським Престолом) аж до кінця 1980-х рр., коли в Криму з’явилися громади Української греко-католицької церкви. Однак існування греко-католицьких храмів у Криму фіксується у виданнях початку ХХ століття. Наприклад, польський дослідник Станіслав Бендлєвіч у своїй праці «З подорожі Кримом і Україною» згадує один такий у Євпаторії; на його місці зараз, вірогідно, розташований Свято-Миколаївський собор.

 

У своїх працях історик Олександр Бертьє-Делагард зазначає, що в середині XV – на початку XVІ ст. Херсонською єпархією керував митрополит-«уніат». При цьому до єпархії на той час входило тільки місто Херсонес, яке стало безлюдним. Митрополит же мешкав у навколишніх селах, що належали генуезцям. У XV столітті Херсонська єпархія з огляду на занепад злилася з Готською.

Також учений згадує у дослідженнях дві Фульські єпархії — православну та «уніатську». Писемна згадка про першу з’являється наприкінці IX ст.; близько 1156 р. вона була об’єднана з Сугдейською, після чого обидві були піднесені до статусу митрополії.

У XII-XV ст. населення генуезьких поселень у Криму, особливо Кафи (сучасної Феодосії), було переважно вірменським (цей етнос переважав кількісно) і грецьким. Влада, з огляду на нечисленність прибульців з Італії та економічну доцільність, намагалася бути поблажливою до релігійних почуттів греків і вірмен, при цьому застерігаючи католицьких єпископів від втручання в їхні справи. Місцева православна ієрархія зберігала свої титули і залежність від константинопольського престолу. Однак внаслідок тривалого співжиття панівний католицизм був чим м’якішим, тим впливовішим. У результаті значна частина місцевих вірмен визнала примат Папи (поза Кафою вірменський патріарх визнавав це вже у 1141 р.), а серед греків спроби церковної унії між Римом і Константинополем знаходили підготований і сприятливий ґрунт.

Останні намагання занепадаючого Візантійського царства за будь-яку ціну заручитися підтримкою Європи проти турків, бодай через визнання першості Папи, далися взнаки у Криму. 12 грудня 1452 р. у соборі Святої Софії було підтверджено Флорентійську унію, проголошену ще 6 червня 1439 р., проте це не врятувало Константинополь, який турки захопили 29 травня 1453 р. Ця унія розв’язала генуезцям руки для впливу на православне населення у кримських володіннях, де вона була сприйнята поблажливо.

Невдовзі до Кафи, що номінально входила до Сугдейської єпархії, для православних греків почали призначати єпископа східного обряду, висвяченого Папою. Це призначення було започатковане за прямим посередництвом ініціатора Флорентійської унії — кардинала Віссаріона, який до того був православним архієпископом Нікеї: народжений у Трапезунті (сучасний Трабзон), він був пов’язаний зі своєю батьківщиною. На той час Кафа неохоче підпорядковувалася церковним ієрархам зубожілої Сугдеї (сучасного Судака), де разом з усіма селами православних було значно менше.

Перший унійний єпископ Кафи згадується без імені у 1464-1465 рр., після того, як Віссаріон став титулярним латинським Константинопольським патріархом. По смерті цього єпископа у 1468 р. нового ієрарха мав обрати клір і народ, проте цю справу доручили Папі Павлу II, який походив з Венеції. Понтифік до Кафи призначив Пахомія, колишнього архієпископа Амасії (Туреччина). Новий ієрарх був убитий розбійниками, прямуючи з Риму до Кафи суходолом (прибуття морем унеможливив контроль турків над Босфорською протокою). 6 липня 1472 р. Папа Сикст IV, наступник Павла II, своєю буллою на престол єпископа Кафи призначив колишнього тамтешнього священика Миколая; до міста той прибув наприкінці 1474 р.

У 1475 р. Кафу захопили турки, зробивши її головним містом своїх володінь на півострові. Останній уніатський єпископ Кафи, обраний населенням для греків Кафи і Солдаї (Судака), як було зазначено у буллі Папи Сикста IV, мав титул Фульського; вочевидь, таку назву було надано задля уникнення ототожнення з Кафським і Солдайським римо-католицькими єпископами. Такий титул уніатського єпископа фіксується ще у 1484 р., коли у Константинополі відбувся собор проти унії. Відтоді у Кафі функціонування вірменських і католицьких релігійних громад та ієрархів унеможливлюється через адміністративне домінування православ’я. Протягом XVI-XVIII ст. католицька церква намагалася повернути колишній вплив у Криму через місіонерів та торговельних консулів; у цей час титул Кафських єпископів зберігався (за період 1493-1664 рр. їх змінилося вісім), проте без впливу чи значення у самій Кафі. При цьому уніати міста зберігали підтримувані турками права на церковне і парафіяльне майно.

 

Джерела:

 

  1. А.Л. Бертье-Делагард. Православные и униатские епархии, их пределы / Известия Таврической ученой архивной комиссии — № 57 — Симферополь: Типография Таврического губернского земства, 1920. — С. 35-66.
  2. Stanisław Bendlewicz. Z podróży po Krymie i Ukrainie. — Poznan, 1910-1920 (?). — S. 22.

 

Ілюстрації:

1 – Карло Боссолі. Кафа. 1840-1842 рр.;

2 – Карло Боссолі.  Ранньохристиянська церква в Інкермані. Крим. 1840-1842 рр.;

3 – Карло Боссолі. Руїни Херсонесу. 1840-1842 рр.

Поширити запис
Записано

konashevych@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар