Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Ханська Україна (частина 3)

На козацькій раді під Бендерами «на приличнім тому акту елекціальному місці» 5 квітня 1710 року генерального писаря Війська Запорозького Пилипа Орлика обрано гетьманом України. Обрання відбулося в присутності генеральної старшини, правобережного козацтва, січовиків, а також султана Османської імперії і короля Швеції. На тій раді було затверджено «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені». Це була одна з перших європейських конституцій нового часу[1].

maxim_zalizniak

Походи гетьмана Орлика

1 грудня 1710 року в похідній резиденції шведського монарха в Бендерах відбулася нарада за участі гетьмана П. Орлика, кримського хана Девлет-Гірея і Ю. Потоцького – представника С. Лещинського, де було узгоджено майбутню військову операцію щодо оволодіння Україною. Одразу після цієї наради Орлик направив до України своїх представників, які розповсюджували серед населення гетьманські універсали із закликом визнавати його владу та перехід під шведський протекторат[2].

Головна військова акція у Правобережній Україні розпочалася 31 січня 1711 року, коли запорожці зі своїм кошовим Костем Гордієнком та обидва провідники, Орлик і Потоцький, вийшли з Бендер. Недалеко від Рашкова вони з’єдналися з поляками, які вийшли з Яс, і з буджацько-білгородською ордою під командою султана Мегмет-Герая (другого сина кримського хана). Поляків і запорожців було разом близько 8000; орди було 20 000-30 000.

Біля Рашкова армія перейшла на територію Правобережної України і швидко почала просуватися вперед. У середині лютого вона розташувалася на широкому просторі між Немировом, Брацлавом і Вінницею. На жаль, уже навесні ця військова кампанія завершилася поразкою Орлика[3].

Тим не менше, Пилип Орлик та запорожці на боці Туреччини відіграли важливу роль у поразці Московського царства в Прутській кампанії влітку 1711 року. Знову з’явилася надія на відродження Війська Запорозького на обох берегах Дніпра, але події кількох наступних років звели сподівання Орлика нанівець.

У 20-х числах грудня 1711-го – лютому 1712 року московське військо та лівобережне козацтво примусово депортували з Правобережної України понад 100 тисяч осіб. Процес не обмежувався виселенням – військові загони руйнували і спалювали господарства (насамперед житла), щоб вигнанці не могли повертатися, і вдавалися до реквізиції худоби та зерна. Це була помста українцям за підтримку нещодавнього походу гетьмана Орлика і водночас акція, спрямована на позбавлення Орлика людського ресурсу для майбутньої боротьби. Згін збігся з відходом московських військ з Правобережжя за умовами Прутського миру.

На початку 1712 року полковник Уманського полку Війська Запорозького Іван Попович знову зайняв Умань і береги Південного Бугу, до Корсуня повернувся Данило Ситинський. Загалом близько 4000 козаків-орликівців почали відбудовувати спустошені і знелюднілі москалями землі Правобережної України. Було сформовано козацькі полки у Чигирині, Ягорлику, Вінниці, Немирові й Рашкові. Тоді ж єрусалимського патріарха Хрисанфа планували призначити на «козацьку патріархію». К. Гордієнко розповсюджував універсали про те, що він як отаман Війська Запорозького захищатиме населення.

Але влада Війська Запорозького протрималася на Правобережжі недовго. Вже у грудні 1713 року 20 коронних польських корогов та кілька піших батальйонів каменецького каштеляна Калиновського виступили з Умані проти піших та погано споряджених сил запорожців. У сутичках під Погребищем, Немировом і Фастовом було вбито та страчено близько 1660 козаків. Окремі частини сердюків та кінних козаків у лютому 1714 року відступили на Лівобережжя, де склали свої жовті й кумачеві знамена із вшитими хрестами на милість гетьмана Скоропадського. Решта запорожців, які не сподівались на помилування від царя, відійшли на південь, у засновану в татарських володіннях Олешківську Січ[4].

pilip-orlik

Після Царгородського миру

22 квітня (за н. с.) 1714 року Османська імперія і Річ Посполита підписали у Царгороді мир, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею, що означало остаточний крах планів Гетьмана Орлика створити козацьку державу. Зважаючи на турецько-польські домовленості, український Гетьман змушений був повністю вивести свої війська з Правобережжя. У жовтні 1714 року Карл ХІІ вирушив із Османської імперії у Швецію. Услід за ним – і Пилип Орлик із родиною та найближчим оточенням.

Після підписання Царгородського миру і виїзду гетьмана Пилипа Орлика до Швеції в листопаді 1714 року великий візир наказав кримському ханові заборонити козакам під карою смерті вступати в суперечки з поляками за Правобережну Україну[5]. Тому Ханська Україна, центр якої перемістився тепер до Олешківської Січі, обрала тактику партизанської війни за Правобережну Україну. Саме відтоді «гайдамацькі загони» на всіх просторах українських воєводств Речі Посполитої стали щоденним явищем[6]. Але після від’їзду гетьмана відбувається занепад Ханської України як державного утворення. У 1725-1728 рр. у межиріччя Дністра і Південного Бугу була переселена Єдисанська орда. Відтоді усе частіше ці землі називають не Ханською Україною, а Єдисаном. Олешківська Січ перебувала під владою Османської імперії до 1734 року, після чого запорожці за умовами Лубенського договору перейшли до російської протекції, заснувавши Нову Січ. Після смерті гетьмана Орлика і поразки визвольних воєн 1734-1738 та 1750-1752 рр. посаду гетьмана Ханської України («гетьмана волоського», «гетьмана дубосарського») було об’єднано з посадою каймакана ногайських орд. Її з 1750-х років обіймав литовський татарин Якуб-ага Лек (Яків Рудзевич), резиденцією якого було місто Дубосари.

 

«Гайдамацький» полк

Козацькі підрозділи Ханської України, які не належали до Січі, ще за султана Ахмеда ІІІ (до 1730 року) було об’єднано в окремий полк, що складався з 40 куренів. Його землями було Придунав’я (Буджак і Добруджа). Керував ним полковник або отаман, який отримав почесті й атрибуції паші. Козаки мали корогву блакитно-червону: на червонім тлі півмісяць і над ним срібна зірка, а на блакитнім тлі золотий хрест Східної церкви. Знамено це освятив царгородський патріарх. Цей полк, найімовірніше, був у XVIII столітті інтелектуальним центром «гайдамацького» руху. Маючи у своїй історії перехід України під Туреччину за Дорошенка, підданство Мазепі, Орлику тощо цей підрозділ боровся за відновлення держави Війська Запорозького і згодом склав основу Задунайської Січі.

А Якуб-ага у той час активно працював на російську розвідку, що забезпечувало йому лояльність з боку російської прикордонної влади і постійне грошове винагородження у вигляді регулярної пенсії від Росії. Кримський хан, не підозрюючи ганебних намірів Якуб-аги, також усіляко надає йому заступництво та підтримку.

 

22 квітня (за н. с.) 1714 року Османська імперія і Річ Посполита підписали у Царгороді мир, за яким Правобережна Україна залишалася за Польщею, що означало остаточний крах планів Гетьмана Орлика створити козацьку державу. Зважаючи на турецькопольські домовленості, український Гетьман змушений був повністю вивести свої війська з Правобережжя. У жовтні 1714 року Карл ХІІ вирушив із Османської імперії у Швецію. Услід за ним – і Пилип Орлик із родиною та найближчим оточенням.

 

Останні роки Єдисану

1770 року за посередництва Якуб-аги Єдисанська орда чисельністю вісім тисяч осіб, з усіма їхніми султанами, мурзами і старшинами, приймає російське підданство. Людність переселено в 1771 році на Кубань, а в 1790 році — у межиріччя Молочних Вод і Берди.

Якуб-ага зробив значний внесок у процес приєднання Кримського ханства до Російської імперії, за що отримав на початку 1784 року чин колезького радника з правами російського дворянства. Але скористатися цими «привілеями» він не зміг, бо помер у Акмечеті 22 жовтня того ж року[7].

 

У 1725-1728 рр. у межиріччя Дністра і Південного Бугу була переселена Єдисанська орда. Відтоді усе частіше ці землі називають не Ханською Україною, а Єдисаном. Олешківська Січ перебувала під владою Османської імперії до 1734 року, після чого запорожці за умовами Лубенського договору перейшли до російської протекції, заснувавши Нову Січ. Після смерті гетьмана Орлика і поразки визвольних воєн 1734-1738 та 1750-1752 рр. посаду гетьмана Ханської України («гетьмана волоського», «гетьмана дубосарського») було об’єднано з посадою каймакана ногайських орд. Її з 1750-х років обіймав литовський татарин Якуб-ага Лек (Яків Рудзевич), резиденцією якого було місто Дубосари.

 

Єдисан (Ханська Україна) за Кючук-Кайнарджийським договором 1774 року залишається у складі Османської імперії. Остаточно територія Ханської України була приєднана до Російської імперії за умовами Ясського мирного договору, укладеного 29 грудня 1791 (9 січня 1792 р. – за н.с.), після завершення Російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Але українське козацтво продовжувало своє організоване життя ще кілька десятиліть по тому на Задунайській Січі.

[1] Різниченко В. Пилип Орлик – Гетьман України. – К. : Український письменник, 1996. – С. 29–31.

[2] Чухліб Т. Козаки і Монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. – 3-тє вид., випр. і доповн. – К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. – С. 487.

[3] Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1956. – С. 27.

[4] Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709–1714). – М. : Наука, 1990. – С. 150.

[5] Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Його життя і доля. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1956. – С. 38–40.

[6] Мірчук П. Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р. – Нью-Йорк, 1973. – С. 63.

[7] Музаркевичъ Н. Якубъ-ага (Яковъ) Рудзевичъ. – Одесса, 1883.

 

 

 

Підпис до фото:

Maксим Залізняк

Німецька мапа Західного Ногайстану — Єдисану, Franz Johann Joseph von Reilly, 1789

Пилип Орлик

Поширити запис
Записано

buket@svitlytsia.in.ua

Коментарів немає

Залишити коментар