Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Хто ж відроджував Крим у перші повоєнні роки?

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем

 

«Не думаю, что «крымский вопрос» встанет когда-либо серьезно. Крым, что называется, полностью «завязан» на Украине, и его присоединение к России – даже чисто гипотетически – просто добьет российскую экономику».

Е. Гайдар, «Правда Украины», 1995

 

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, проведений невдовзі після проголошення Незалежності, із запитанням: «Чи підтримуєте Ви акт проголошення Незалежності України?», пройшов у Криму досить спокійно і без будь-яких протистоянь на етнічно-політичному рівні. В голосуванні взяли участь 67,7% виборців, позитивну відповідь дали 54,2% кримчан. У Севастополі цей показник був навіть вище – 57%.

 

Отже, отримані результати Першого всеукраїнського референдуму переконливо свідчать, що, незважаючи на цілеспрямоване, шалене, багаторічне зросійщення місцевого населення, півострів залишався україноцентричним.

Сепаратистські настрої у Криму серед населення почали розбурхувати агресивні імперсько-шовіністичні сили у російському парламенті та підготовані ними перші проросійські партії і екстремістські громадські російські організації. Тоді й постало питання про перегляд Постанови Верховної Ради СРСР 1954 року про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу України.

 

krimski_ukrainci

Саме в цей час у раніше спокійному провінційному Криму під впливом добре проплачених Москвою місцевих шовіністичних партійок та маріонеткових організацій усе частіше почали лунати сепаратистські гасла. Одним з найпопулярніших з них був міф про економічну самостійність півострова, про те, що кримчан «обкрадає київський дядько», про прийдешню загрозливу «українізацію» та засилля українців у Криму. Серед такої змаргіналізованої частини кримського соціуму став досить вживаний вислів «понаєхалі». Тобто коли йшлося про українців або про щось українське, то цей термін агресивно налаштовані росіяни використовували як найбільш переконливий і вбивчо-доказовий аргумент.

Оте образливе слівце «понаєхалі» змусило мене, кримчанина, який для цього краю за 60 років проживання на півострові зробив дещо корисне, вдатися до з’ясовування болючого для мене питання: «Чи ж дійсно до Криму українці «понаєхалі» після 1954 року і силоміць захопили «исконно русскую землю?». Об’єктивну відповідь на це могли дати лише кримські архіви. Саме вони та вцілілі місцеві часописи зберігають унікальні матеріали з широкомасштабного, примусового переселення українського люду з 1944 до 1985 року. Економічні мотиви, масштаби багатолітньої насильницької державної акції та її подальші наслідки для Криму неодноразово обговорювались і висвітлювались у пресі.

На моє тверде переконання, яке базується на достовірних документальних матеріалах, саме передача Криму з Росії до України, яка відбулася 1954 року, врятувала півострів від економічної та гуманітарної катастрофи. Завдяки майже одному мільйону силоміць вивезених з материкової України українців та величезним матеріальним ресурсам нашої республіки відбулося повоєнне відродження Криму. Правдою є й те, що в уже відроджений, впорядкований і відбудований Крим, як найбільш привабливий і комфортний для життя регіон, у 1970-1980 рр. з усіх російських «весей», переважно з глухомані, «понаєхало» сотні тисяч «патриотов русской земли». У великих містах, особливо у Севастополі, цей контингент складався з відставників, колишніх гебістів та охоронців сталінсько-хрущовських гулагів. Тому гіпертрофований сепаратизм «города русской славы» у трагічні лютневі дні 2014 року не був непередбачуваною несподіванкою.

 

На моє тверде переконання, яке базується на достовірних документальних матеріалах, саме передача Криму з Росії до України, яка відбулася 1954 року, врятувала півострів від економічної та гуманітарної катастрофи. Завдяки майже одному мільйону силоміць вивезених з материкової України українців та величезним матеріальним ресурсам нашої республіки відбулося повоєнне відродження Криму.

 

Якщо ж у правочинності улюбленого сепаратистського вислову «понаєхалі» після 1954 року ми вже переконались, то виникає ще одне нез’ясоване запитання: «Хто ж відбудовував знелюднілий і двічі сплюндрований злочинною сталінсько-беріївською геноцидною депортацією Крим?». Адже на півострові залишилося не більше 500 тисяч населення, переважно літнього віку та дітей. «Истинно русские патриоты» і з цього приводу стверджують, що перший тягар у подоланні економічних негараздів та руйнації взяли на себе переселенці з Росії. Дійсно, у Кремлі спочатку хотіли після виселення кримських татар та інших народів заселити Крим росіянами. Вже була зроблена перша спроба залюднити найпривабливіші, найбільш впорядковані райони Південного узбережжя переважно російським населенням. Але і воно через значну природну відмінність та іншу ідеологію господарювання на цих землях у більшості випадків не прижилося і розбіглося по домівках, мов таргани. На новому місці стійко затримувалися переселенці з Північного Кавказу (Краснодарського краю та Ставропілля). Серед них переважно були українці. Тоді ж і з’явилася думка у кремлівських мудрагелів переселити до Криму для його відродження українців.
Саме ця праця заощадила мій час. У наведених документальних матеріалах я знайшов відповідь на своє запитання. Значною мірою вони підтверджували мої попередні припущення.Коли я працював у кримських архівах, вивчаючи процеси переселення українців до Криму впродовж 1954-1985 рр., зустрічав там лише поодинокі матеріали про факти переселення української людності, коли ще півострів входив до складу Російської Федерації. Мав намір перекопати ще й київські архіви, але такої нагоди не трапилося. Вже перебуваючи в екзилі, до моїх рук потрапила українська, грубезна, поліграфічна праця, збірник документів та матеріалів «Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій», Київ, ТОВ видавництво «Кліо», 2016. Її підготував колектив київських науковців під керівництвом О. Г. Бажана.

 

krimsk_ukrainci_3

 

Вже через рік після звільнення півострова від німецько-фашистської окупації та через три місяці після депортації кримських татар Рада Народних Комісарів УРСР та ЦК КП(б)У на виконання доручень Кремля приймають постанову «Про переселення колгоспників у Куйбишевський район Кримської АРСР». Згідно з цією постановою виконкоми обласних Рад і обкоми КП(б)У Вінницької, Житомирської, Київської, Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької), Сумської, Чернігівської і Полтавської областей були зобов’язані переселити до 1 жовтня 1944 року в Куйбишевський (нині Бахчисарайський) район 3000 господарств (9000 чоловік). Далі наводяться пообласний перелік господарств та кількості переселенців. Найбільше під переселення потрапляло господарств Вінницької, Кам’янець-Подільської, Житомирської областей (600, 500 господарств). Підлягало плановому переселенню у них від 1500 до 1800 чоловік. Разом з колгоспниками під переселення потрапляли 41 голова колгоспу, 32 голови сільської ради, 40 учителів, 3 лікарі, 20 комбайнерів, 60 трактористів, 4 механіки, 8 агрономів та 4 зоотехніки.

Ще одним пунктом злочинної постанови вимагалося «провести відбір добросовісних і трудолюбивих колгоспників, у першу чергу знайомих із садівництвом, виноградарством і тютюнництвом, здатних в найкоротший строк освоїти родючі землі Криму», причому у кожній наміченій для переселення сім’ї повинно бути не менше 2-х працездатних. Свідомо не торкаємось матеріально-юридичних прав та зобов’язань переселенців. Про них має бути окрема розмова. Зазначимо, що постановою передбачалася і така вагома річ: «Земля колишніх (татарських, болгарських і інших виселених колгоспників, які мали посіви і насадження) передається новоорганізованим колгоспам, які заселяються колгоспниками-переселенцями і закріплюються на зазначеній землі за колгоспниками на довічне користування».

 

Вельми цікавим є і аморальне рішення кремлівських мародерів мати ще й значний зиск з продажу майна депортованих (спецпереселенців). Вони зобов’язували місцеві органи продавати переселенцям з України не лише сільськогосподарський інвентар, але й предмети домашнього вжитку, які належали раніше спецпереселенцям.

 

Вельми цікавим є і аморальне рішення кремлівських мародерів мати ще й значний зиск з продажу майна депортованих (спецпереселенців). Вони зобов’язували місцеві органи продавати переселенцям з України не лише сільськогосподарський інвентар, але й предмети домашнього вжитку, які належали раніше спецпереселенцям. Після ознайомлення з цим злочинно-аморальним документом стає зрозумілою живучість негативного ставлення певної частини кримського соціуму до повернення кримських татар та інших депортованих народів до Криму. Цей синдром комуно-шовіністична влада у Криму нав’язувала десятиліттями.

Далі буде…

 

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар