Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Продукт сорту й місцевості

Людство – дивна спільнота, в житті якої – й це неупереджений дослідник із цікавістю, мабуть, зауважив би – забезпечення радощів життя є не менш важливою справою, ніж, власне, самої життєдіяльності. Навіть коли про сенс отих от радощів згодом починають сперечатися ті, хто переймається другим, тобто, власне, життям людини як істоти біологічної – й як істоти соціальної. І, попри зауваження медиків і правників, людство продовжує плекати джерела обидва, рівно славлячи як хліб, так і вино. Нащадок древнього роду воїнів й адміністраторів, який у другій половині ХІХ ст. вчився на правника «у європах» й був серед кращих юристів свого часу, в історію увійшов згодом як – «великий русский винодел князь Лев Сергеевич Голицын». У цій царині князь працював широко, по усьому півдню імперії, та найбільш яскравою лінією в спектрі досягнень князя-винороба стала лінія Криму.

vino-1

Життя
Трохи про нашого героя та його походження. Син польської князівни однієї з гілок славетних Радзивіллів і відомого в столичнім світі імперії гульвіси на прізвисько «Длинный Фирс», який вів свій рід від Гедимінаса, Левко рідною мовою мав польську. Онук прототипу «Пікової дами», французьку мав за робочу мову. Обраний фах і перспективи кар’єри вимагали ще й вітчизняного диплома, тому закінчив для того університет Московський. А й вивчив російську, та все життя вирізнявся характерним у ній твердим акцентом. І знав тих мов князь не три, більше, зокрема, й кримськотатарську, – що згодом немало чомусь дратувало найвідомішого, мабуть, з приятелів князя – Федора Шаляпіна. Але це буде потім: і Крим, і світова слава, а починав князь кар’єру офіційно в імперському МВС, а ще – було його запрошено до напівлегальної групи юристів, в якій – за негласним дорученням Олександра ІІ – готувалася для імперії Конституція…
Але не так склалося, як бажалося – що в імператора, що в князя.
До неабиякого інтелекту мав князь ще й шалену вдачу, нестримний темперамент – хоч якось зміг органічно у собі поєднувати європейську волелюбність – з максимою відданого служіння імперії… І коли наламав таких дров в особистому житті, що й кар’єру довелося покинути, – перебрався князь у Крим, й рушив до своєї слави зовсім вже іншими сходинками. Захопився князь виноробством. Ця половина життя й діяльності Льва Голіцина настільки широко відома, що немає сенсу про це переказувати навіть й стисло. Але є аспекти, які наразі актуальні, й на чому загостримо нашу увагу.

Царина
Дипломи князь мав правничі, а виноробством цікавився ніби приватно. Диплома він з цього не мав, але мав самоосвіту настільки ретельну й обширну, що згодом отримав негласне звання «король експертів» у цій царині. Налагоджував правильне виноробство в Молдові – в тій самій Молдові, чиї вина ще за часів Пушкіна вважалися питвом, не вартим вишуканого смаку – їх пили селяни як воду, і міцність їхня була відповідного рівня. Голіцин вказав на доречність використання їх як сировини для отримання вин­ного спирту… Можливо, молдавські дослідники більше розкажуть про внесок Голіцина в сучасну славу кагорів та бренді Молдови, а ми до свого Криму.
В кожній непростій справі є свої внутрішні секрети, небачені на чуже око нібито дрібниці, від яких залежить як успіх, так й принципові відмінності. Коли князь Голіцин приступив до вивчення й розбудови виноробства в Таврії, бестселером винного ринку були рейнвейни. Тонкі, делікатні, вишукані сухі, або правильніше, – столові вина. Поміщики кримські закуповували рейнські лози, акліматизовували так чи сяк їх у своїх «виноградних садах» і… отримували щось зовсім інше, ніж рейнвейн. Звісно, справа нелегка – самі винороби так кажуть: «Не той винороб, хто приготує бочку міцного, – а той винороб, хто виробить відро сухого!». Сухе не йшло. Та, до речі, й народ його не полюбляв, віддаючи перевагу «солоденькому». Або ж вже – горілці. А горілки не полюбляв князь. Ні, не вишуканої грапи – виноградну він робив й сам – а того масового пійла, що без нього не може нібито й жити простий люд православний. Це – з одного боку.

vino-3

Лев Сергійович Голіцин, князь (12 серпня 1845, Стара Весь, Люблінська губернія, Польща – 26 грудня 1915, Феодосія, Крим). Походив зі старовинного роду потомків Великого литовського князя Гедиміна. Навчався в Парижі, у 1871 році закінчив юридичний факультет Московського університету. У 1872–1874 роках продовжував навчання у Лейпцигу та Геттінгені. Під час перебування у Франції вивчав досвід приготування виноградних вин. У 1878 році придбав великий маєток Новий Світ поблизу Судака на Чорноморському узбережжі Криму. Тут він вів селекційну роботу. В кінці 1880–1890 років побудував у Новому Світі виноробний завод і винні підвали в горі Коба-Кая. Тоді ж Лев Голіцин почав  виробництво ігристих вин. У 1891–1898 роках обіймав посаду головного винороба Удельного відомства. За його керівництва були розширені і побудовані найбільші в Криму виносховища в Масандрі, Ай-Данілі,  Ореанді і Лівадії. 1912 року, прагнучи зберегти унікальне господарство, Голіцин подарував царській родині частину свого маєтку із землею, колекцією вин та завод шампанських вин з підвалами. Був похований у склепі на виноградниках у Новому Світі. Поховання не збе­реглося.

А з другого, – як показали власні дослідження князя – із виздобутку лоз рейнських у приморській полосі гірського Криму виходили дуже непогані… лафіти. А цей тип вина полюбляв і простий собі люд, та й небідні його не цуралися. Це ті самі вина, які зараз відносимо до категорії десертних. І це був той шанс, що став історичним, і князь його не впустив!
З іменем Голіцина пов’язують, перш за все, шампанське Нового Світу. Це так, це всесвітня слава, це тріумф на Всесвітній виставці в Парижі 1899 року, це невід’єм­ний бренд крихітного смт Новий Світ під кримським Судаком, це збережена й через століття якість, це, подейкують, ще не так давно – той напій, який смакували на Новий рік й у замку Віндзор, et caetera, et caetera…
Але був аристократ Голіцин перш за все державником, вболівальником й здоров’я народного, й за мету мав зробити смачні напої Тавриди… демократичними. І пішла робота. Колекційний виноградник у Новому Світі – 600 чи то 800 сортів з усього світу. Найкращі в світі погреби для витримки марочних вин у Масандрі ним побудовано для царського виноробства. Згодом в долині Къоз, що нині зветься Сонячна Долина, – вже на основі ретельно досліджених місцевих, ще за античних еллінів та вірменів середньовіччя завезених, сортів – розбудовано тамтешнє унікальне виробництво – теж не під власним гербом, а номінального власника цієї напівпустелі князя Горчакова… Ні, не Голіцин виробив славетний «Чорний Доктор», це зробили його учні вже в 30-ті роки ХХ ст., але в побудованих ним унікальних погребах Архадерессе.
З вин, що увійшли в наші часи із авторством Голіцина, – взагалі найкращий з червоних вітчизняних портвейнів, фаворитне вино останніх російських царів – «Лівадія». Років зо 20 тому винороби Капсіхору – вже учні учнів Голіцина – відновили шляхетне в своїй простоті «Сьоме небо» – 50 на 50 білий мускат з аборигенним судацьким кокуром. І ще одне особливе вино: «Алушта». Коли винороби Алушти представили на княжий суд вишукане червоне столове місцевого видобутку, «король експертів» оцінив його дуже високо. Але сказав, переказують, так: «Виноград та вино – продукт сорту й місцевості! Ба не називайте цей шедевр по сорту й якості – «бордо». Ні «бордо таврійське», ні «бордо кримське», а назвіть його за місцевістю. Так отримало свою справжню назву найкраще із столових вин «Масандри» – марочне червоне столове «Алушта». Це – легенда, бо усталилося в цьому вигляді унікальне це кримське вино аж перед Другою світовою, але основи, як і все в Масандрі та Къозах (як і, приміром, у Абрау-Дюрсо), закладалися ще за Голіцина.
До речі, столові вина в гірській частині Криму виробляти недоречно. На те є степ – і, що характерно, для виробництва кращих у світі (принаймні на свій час) шампанських сировину для них завозив князь з виноградників «нижньої течії Дніпра» – де їх розводив зять Голіцина, князь Трубецькой.

vino-2

 

Спадщина
Князь мріяв передати свій багатий досвід і напрацювання напруженої роботи винороба Державі. Він виплекав цілу плеяду вітчизняних виноробів ХХ ст. з учнів Нікітського училища, а мріяв про Академію Вина. Для цього він і подарував цареві свій улюблений Новий Світ, але… війна, І світова, до закінчення якої князь не дожив, а буремними вітрами 20-х і прах подружжя Голіциних вивержено було з скромного склепу посеред долини Парадізу, що й скульптуру для нього не встигли привезти з Італії: сумний янгол, що спирається тихо рукою на гриву могутнього лева…
З середини 30-х років почалася нова розбудова виноробства в Криму, учні Льва Голіцина знову отримали завдання державного рівня, і багато що встигли зробити… Аж Друга світова спричинила ще й неприродної трагедії: чергової депортації кримських татар, а там і вірменів, болгар, греків. Виноградарство Криму залишилося без більшості трудового селянства. Спроби замінити їхні робочі руки такими селян російського нечорнозем’я навіть з усією напругою нечисленних місцевих виноградарських кадрів були неадекватні, бо виноград – не жито, не картопля, не льони з коноплями – вимагає геть інших підходів…
1954 року до справи взялась Україна. Про важливість для держави цієї галузі красномовно свідчать ордени і золоті зірки, що ними відзначалися досягнення виноградарів Криму. І – численні золоті й срібні медалі вин Масандри, Золотого Поля, Нового Світу. Досягли належної якості столові Інкермана. Знайшли свого поціновувача важкуваті портвейни Коктебеля, а бренді Коктебеля досягли рівня, достойного імені «коньяк». Цікаві вина з’являлися у виноробів Бахчисарая. Вже в 90-ті роки Сонячна Долина відновила свої класичні напрацювання та стала монополістом унікального бренду «Чорний Доктор». Вина виробляла навіть Феодосія, й Євпаторія щось намагалася випускати сухе… Втім, вони не набули слави «старих» брендів…
Часи змінюються, змінюються смаки й мода, в моді знову рейнвейни. Впала «залізна завіса», споживач скуштував модні вина Чилі й Південної Африки, розібрався, що таке є справжній – португальський – портвейн, відкрився доступ до вин «старих» Іспанії, Італії, Франції… Кримські вина під марками «Масандра», «Інкерман», «Новий Світ» продовжували тішити любителів класичних кримських вин. Та й рівень їхньої якості був такий, що навіть й ординарна масандрівська та сонячнодолинська продукція аж ніяк не викликала бажання кваліфікувати її бодай якимось із зневажливих термінів, яких дотепний споживач багато вигадав для окремішніх аналогів…

vino-4

 

Сучасність
Князь Голіцин був правником і виноробом, і за його участі було розроблено понад сто років тому Закон Російської імперії «Про вино», який фахівцями й досі визнається одним із найдосконаліших у світі. Та правова колізія, що виникла в Криму холодної весни 2014 року, ставить перед галуззю майже напівглухого куту запитання. З одного боку, – брендами «Масандра», «Новий Світ», «Сонячна Долина», торговими марками «Інкерман», «Коктебель» тощо володіє держава Україна. З іншого, – держава Україна наразі не має фізичної можливості контро­лювати технологію, якість, відповідність нормі тощо – продукції виробничих потужностей, що знаходяться в Криму. Золоте правило виноробства – «…продукт сорту й місцевості» – виключає будь-яку можливість перенесення виробництва вин, скажімо, «Масандри» кудись в інше місце. Або навіть менш специфічного «Інкермана». Може, «Коктебель» – це ще не бренд, – та стала торгова марка дуже впізнаваного характеру виробів, що потребують сонця і «хрящуватих» ґрунтів «Країни голубих вершин». Можна посперечатися хіба що щодо «Нового Світу», бо в окремі роки й дегустатори ледь вгадували, де вдалий «Новий Світ», а де вдале «Артемівське»… але це вже до фахівців. Показовий тут бренд «Чорний Доктор» – вина з цією ж назвою з Молдови і «Масандри» в дегустаційному залі «Сонячної Долини» відверто експонувалися як… підробка! – хоча винороби Капсихору наполягали, що їхній «Чорний Доктор» не гірший… Втім, щодо перенесення бренду з Криму навіть ніхто й не шепотів.
Тож поки сумуватимемо. Скажімо собі відверто: «Масандри» – нема. Хіба що в колекціях вин виробництва до 2014 року. Нема «Інкермана». «Коктебелю» – нема. Є холодна весна 2014 року, наслідки якої знову доведеться по-хазяйськи розгрібати знову ж нам: Україні.
Не звикати. Впораємось. Все повертається на кола свої.

Олександр Ярошевський

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар