Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА

Етнос, що стрімко зникає

Серед тих етносів, історія яких творилася в Криму, особливе місце займають кримчаки. Назва «кримчаки» є скороченим варіантом повної назви «кримчаки-євреї», що, своєю чергою, є калькою з кримськотатарської назви «яхуділер киримча» («євреї кримського зразка»). У другій половині ХІХ ст. термін «кримчаки» став основним для означення цієї етнічної групи в офіційних документах (спочатку він використовувався для розрізнення місцевих тюркомовних євреїв-рабанітів і тих євреїв, які почали оселятися в Криму після 1783 р.) і лише наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. він став етнонімом. Саме на цей час припало завершення процесу етнічного самоусвідомлення громади.

З історії походження
Дослідники сходяться на думці, що кримчаки – це одна з гілок єврейського народу, що почала формуватися й осібно розвиватися в Криму з часів раннього середньовіччя. Історичні пам’ятки свідчать про перебування євреїв на території Криму ще в І ст. н. е. У часи Боспорського царства єврейські громади стають помітними в Криму і на прилеглих територіях. Так, персидський географ Ібн-аль-Факіх місто Самкерць (Тмутаракань, Таманський півострів) називає «єврейським». Одним із центрів зосередження євреїв став також Херсон (так у середньовіччі називали Херсонес).
У часи хозарського правління кількість євреїв у Криму зростає, сприяє цьому насамперед іудаїзм, який популяризується в Хозарському каганаті, до того ж євреї-біженці з інших держав почали оселятися тут. Торговельні можливості Криму стали важливим чинником у розвиткові півострова в ХІІІ столітті, що, зокрема, привабило євреїв-купців з різних країн. Єврейські торговці і ремісники згадувалися в італійських документах і в статуті кримських генуезьких колоній. Тобто євреї в основному оселялися в ключових торгових центрах Криму, як-от: Каффе (Феодосія), Солдайя (Судак), Чембало (Балаклава), Воспоро (Керч) тощо. Мало того, в 1309 р. в Каффе будується синагога. Економічний розвиток євреїв у Криму сприяв їхньому культурному підйому. Книга Аврахама Кірімі (тобто Кримського) «Сфат ха-ємет» («Мова істини», 1358) є першим оригінальним твором на релігійну тематику, що зберігся від євреїв Криму.
Від часу занепаду генуезьких колоній кримські євреї переміщуються від прибережних місць у центр півострова. З XIV ст. велика частина кримчаків проживала в Солхаті (Старий Крим), пізніше – у Карасубазарі (Білогірськ).

Кримчаки і караїми
За часів Кримського ханства кримчацька громада проживала компактно в східній частині Карасубазара уздовж лівого берега річки Кара-су (аж до початку XX ст. ця місцевість мала назву «Кримчацька сторона»). Кримські євреї-рабаніти і караїми зазнають сильного культурного впливу татар. Знаково, у цей час заняттям кримчаків стало посередництво у справах викупу євреїв, захоплених татарами у полон. Уже в цей час відмінності між євреями-рабанітами та караїмами були очевидними. Для розрізнення цих спільнот в усній мові кримських татар почали використовуватися спеціальні слова. Так, євреї-рабаніти іменувалися «зюлюфлю чуфутлар» (євреї з пейсами), а караїми – «зюлюфсюз чуфутлар» (євреї без пейсів). Показово, що наприкінці ХVІІІ ст. кримчаки-рабаніти становили 25% від загального числа іудейських підданих ханства (приблизно 800 осіб), а караїми – 75% (2600 осіб). Єврейська громада Криму впродовж усього свого історичного розвитку постійно наповнювалася євреями-вихідцями з інших земель, яких приваблював півострів або економічними перспективами, або як притулок від переслідувань.

Звичаї і традиції кримчаків
Кримчаки-рабаніти перейняли у татар низку звичаїв і традицій і вже з ХІІІ ст. стали тюркомовними. Мова кримчаків – це варіант кримськотатарської мови, формування якого проходило за участі іврито-арамейської лексики та фонетики. Кримчацька мова – це, власне, етнолект, що належить до кипчацької групи тюркських мов. Нісім Леві Чахчір, кримчацький автор, називав цю мову «татарською».
Пам’ятками писемної культури кримчаків були «джонки» (рукописні зошити, написані єврейським алфавітом, де вміщено основні молитви і фольклорні тексти (казки, прислів’я, приказки)), низка текстів ділових документів від XV століття, переклади священних текстів з давньоєврейської. Основною мовою богослужінь, ділових текстів, надгробних епітафій, наукових і теософських праць до початку ХХ ст. залишався іврит. У 1920-1940-х рр. кримчаки використовували латиницю, а з 1945 р. – кирилицю.
В етногенезі кримчаків брали участь нащадки євреїв, які прибули до Криму в складі різних хвиль єврейської міграції і консолідувалися в XIV–XV ст. навколо рабанітизму – течії іудаїзму, що спові­дує Старий Заповіт і Талмуд.
Крім усталених іудейських релігійно-обрядових систем, кримчаки виробили і низку специфічних традицій. Приміром, кримчацький к’аал (так називається будинок молитви кримчаків) орієнтований не на схід, як традиційні синагоги, а на південь, подібно до мусульманських храмів. Богослужіння проходять двічі на день: уранці та ввечері. У приміщенні молитовного залу відсутні стільці, тому віруючі сідають на застелену ковдрою підлогу, схрестивши ноги. Релігійні громади займалися допомогою бідним, тому жебраків серед кримчаків не було.
Особливість кримчаків дається взнаки й у площині побуту. Аж до ХІХ ст. було поширеним багатоженство. Патріархат був основою сім’ї до ХХ ст. Дівчата виходили заміж у 13-16 років. У шлюбних взаєминах допускався інцест (наприклад, дядько міг взяти за дружину племінницю). Удови не мали права вийти заміж вдруге, бо, згідно зі світоглядними уявленнями, чоловік і дружина є нерозлучними навіть після смерті. Загалом побут кримчаків був дуже подібним до побуту кримських татар.
Катастрофа для кримчацького етносу
Перед приєднанням Криму до Росії у XVIII ст. кримчацька громада Криму складала близько 800 осіб. На часи правління Російської імперії припадає перший удар по кримчаках. Скажімо, у ХІХ ст. через економічний спад кримчацька громада перебуває в становищі культурного занепаду. Про це свідчать звернення кримчаків до російського царя Олександра І, що серед них не було жодної людини, яка б володіла російською мовою. Економічні негаразди, що виникли через дискримінаційне російське законодавство щодо євреїв, спонукають кримчаків до пошуку кращого місця проживання. У такий спосіб кримчаки розселилися за межами Карасубазара і створили осередки в Сімферополі, Євпаторії тощо.
У 1913 р. ініціативна група кримчаків зробила перепис свого народу. За його даними, кримчаків на півострові налічувалося 5282 людини, з них чоловічої статі – 2714, жіночої – 2568. Перед Другою світовою війною на території СРСР нараховувалось близько десяти тисяч кримчаків, більшість з яких проживали на території Криму. Природній розвиток кримчаків був перерваний німецькою окупацією півострова, у ході якої в рамках «єврейських чисток» по-звірячому було вбито 80% кримчаків. Це стало непоправною катастрофою для кримчацького етносу. Після війни в Криму нараховувалось 700-750 кримчаків.
За роки радянської влади, починаючи від 1918 року, були знищені кладовища і молитовні будинки кримчаків.
З 1990-х років велика кількість кримчаків виїхала до Ізраїлю. Найбільша громада англомовних кримчаків-емігрантів проживає нині в США.
На початку ХХІ ст. кримчаків у Криму було 200 осіб, лише дехто з них володіє кримчацьким етнолектом, практично повністю втрачена релігійна традиція.

Ярослав Самовидець

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар