Рубрики
ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА
 

Кримські татари як корінний народ: історія питання і сучасні реалії

Під такою назвою у грудні 2016 року Державним підприємством «Кримський дім» буде видано посібник, автором якого є експерт з правових відносин у міжнаціональній сфері Інституту демократії ім. П. Орлика Наталя Беліцер.

Продовжуємо ознайомлювати наших читачів з деякими розділами даного посібника.

 

  1. Кримські татари як корінний народ у контексті окупації і анексії Криму (2014-2016)

 

7.1 Кримські татари і «материкова» Україна: короткий огляд ситуації

 

Отже, навесні 2014 року в соціально-політичному житті України і Криму відбулися воістину тектонічні потрясіння, які докорінним чином змінили загальнонаціональну ситуацію і її регіональний контекст, а також більш-менш усталені орієнтири і навіть світогляд більшої частини українського суспільства. Схоже, шок від ніким не очікуваної окупації і анексії Криму не минув і досі, незважаючи на численні спроби осмислити і проаналізувати, що ж саме і чому так відбулося, і які наслідки це матиме у короткостроковій, середньо- і довгостроковій перспективі. Цю невичерпну тему неможливо висвітлити у рамках даного короткого огляду, тому спробуємо максимально звузити предмет обговорення, розглянувши коло питань, які безпосередньо стосуються прав кримських татар як корінного  народу.

В контексті тривалої боротьби за набуття кримськими татарами офіційного статусу корінного народу надзвичайно спізніле рішення було ухвалено Верховною Радою одразу ж після 18 березня, тобто дати формального оголошення РФ «Республіки Крим» і м. Севастополь суб’єктами Російської Федерації. Мабуть, саме це спонукало народних депутатів оперативно підготувати і 20 березня проголосувати за Постанову «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави». Цією постановою Верховна Рада наголошує, зокрема, що:

– Україна гарантує захист та реалізацію невід’ємного права на самовизначення кримськотатарського народу у складі суверенної і незалежної Української держави (п. 2);

– Україна визнає Меджліс кримськотатарського народу, виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу, та Курултай як вищий представницький орган кримськотатарського народу (п. 3);

– Верховна Ради України заявляє про свою підтримку Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів (п. 4);

– Верховна Рада України доручає Кабінету Міністрів України терміново подати проекти законів України, нормативно-правових актів України, які визначають та закріплюють статус кримськотатарського народу як корінного народу України (п.5);

– Розробка проектів відповідних законів України та нормативно-правових актів відбуватиметься шляхом консультацій з Меджлісом кримськотатарського народу, у тісній співпраці з Організацією Об’єднаних Націй, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, Радою Європи відповідно до міжнародного права і стандартів забезпечення прав людини, корінних народів та національних меншин (п. 6);

– Верховна Рада України доручає Кабінету Міністрів України розробити практичні механізми взаємодії між органами виконавчої влади України та Меджлісом кримськотатарського народу (п. 7).

Суттєвим кроком до відновлення прав корінного народу можна вважати повернення відповідних історичних назв згідно з Постановою ВР №1352-VIIІ від 12 травня 2016 року «Про перейменування окремих населених пунктів та районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» (у рамках виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VIII від 9 квітня 2015 року). На жаль, ця постанова набуде чинності тільки після повернення Криму під юрисдикцію України.

Повертаючись до питання про законодавче забезпечення прав кримськотатарського народу, ще раз згадаймо, що російське законодавство (Федеральні закони «О гарантиях прав коренных малочисленных народов Российской Федерации» та «О территориях традиционного природопользования коренных малочисленных народов Севера, Сибири и Дальнего Востока Российской Федерации») не дозволяє кримським татарам розраховувати на набуття статусу корінного народу та відповідний режим захисту своїх колективних прав. Тому всі надії покладаються на Україну, яка, попри тривалу війну на сході країни, вкрай важку соціально-економічну ситуацію і постійні спроби політичної дестабілізації, має вжити рішучих заходів щодо врегулювання, насамперед,  на законодавчому рівні прав корінного народу. На цьому шляху, окрім звичних сумнівів у наявності достатньої політичної волі законодавців і суспільній реакції на ухвалення відповідних рішень, виникають додаткові ускладнення. Це стосується, зокрема, неузгодженості дій законодавчого і виконавчих органів влади. Річ у тім, що згідно з Постановою від 20 березня 2014 року ВР доручає Кабінету Міністрів України терміново подати проекти законів України та нормативно-правових актів, які визначають та закріплюють статус кримськотатарського народу як корінного народу України (п. 5, досі не виконаний), у той час як Постановою Кабміну «Про затвердження Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» (№ 1393-р від 29 грудня 2015 року) передбачено розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо законодавчого врегулювання статусу  корінних народів. Тобто ця постанова стосується не тільки кримських татар, а й інших «претендентів» на такий статус – при тому, що жодна етнічна група, крім кримських татар, не сформувала власних представницьких органів, які могли б виступати від імені всієї групи і, зокрема, звертатися з таким проханням  до владних органів України. Відповідальною урядовою структурою за виконання цього доручення призначено Міністерство культури, у складі якого, після ліквідації Державного комітету у справах національностей і релігії, його функції виконує  Департамент у справах релігії і національностей.

Зрозуміло, що в рамках одного законопроекту надзвичайно складно або навіть неможливо врахувати настільки різні інтереси й вимоги, що притаманні, з одного боку, кримським татарам з їхнім високим рівнем самоорганізації і розвиненою системою органів самоврядування, з іншого, – потреби інших «кандидатів» на статус корінних народів – нечисленних караїмів і кримчаків, які внаслідок тривалих асиміляційних процесів перебувають під загрозою повної втрати своєї ідентичності як окремі самобутні етнокультурні групи. Тому довелося розробляти два окремих законопроекти: «статусний» (що стосується саме кримських татар), і «рамковий» – стосовно корінних народів України у цілому. Ця робота має бути завершена до кінця 2016 року; суттєві труднощі, з якими стикаються розробники вищезгаданих законодавчих актів, полягають у тому, що будь-яка діяльність представницьких органів кримськотатарського народу на території Криму (і Росії) заборонена окупаційною владою, в той час як нечисленні корінні народи, кримчаки і караїми, як вже сказано, ще не створили власних репрезентативних органів. Серед інших законодавчих ініціатив украй важливою була би ратифікація Україною Конвенції МОП № 169, що неодноразово рекомендували зробити різні міжнародні інституції і до, і після окупації.

Новий вимір у перспективах розв’язання кримськотатарської проблеми з’явився після проведених 15 червня 2016 року парламентських слухань на тему: «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи і способи». Після внесення численних пропозицій учасниками слухань і жвавого їхнього обговорення, 22 вересня 2016 року Верховна Рада України постановою № 4003-а затвердила Рекомендації парламентських слухань. Документ містить рекомендації Президенту України підготувати зміни до Конституції і законів України та внести їх на розгляд парламенту;  ці зміни стосуються визнання кримських татар, караїмів і кримчаків корінними народами України з відповідними змінами до ст. 11 Основного Закону. Окремий пункт рекомендацій пропонує розглянути питання зміни статусу Автономної Республіки Крим на Кримськотатарську Автономну Республіку. Реалізація таких рекомендацій потребує інтенсивних і консолідованих зусиль не тільки гілок законодавчої і виконавчої влади, а й структур громадянського суспільства, зокрема, експертної спільноти, що мали б взяти на себе суттєву частину інформаційно-просвітницької роботи й упередити таким чином можливий спротив цим законодавчим ініціативам з боку певних політичних сил і громадських активістів.

Окрема низка питань стосується захисту прав кримських татар у місцях компактного проживання на півдні України, насамперед, у Херсонській області, а також внутрішньо переміщених осіб кримськотатарського етнічного походження, кількість яких поступово збільшується, незважаючи на рішучість більшості кримських татар не залишати свою історичну, нині окуповану, територію Кримського півострова.

Варто також зауважити, що після окупації й анексії Криму суттєво загострилася і проблема репатріації кримських татар з місць депортації. На думку відомого експерта з кримськотатарського питання Юлії Тищенко, серйозні перешкоди виникли у зв’язку з жорсткими нормами міграційного законодавства РФ; виходом з цієї ситуації могло би бути сприяння в облаштуванні кримськотатарських репатріантів у Херсонській області.

Величезна роль у приверненні уваги України і міжнародної спільноти до проблем Криму і корінного кримськотатарського народу належить структурам і активістам громадянського суспільства України. Кількість заходів, публікацій, різноманітних акцій не дозволяє розглянути їх у цьому стислому огляді; вони, безсумнівно, заслуговують на окреме дослідження.

Інформація надана за сприяння ДП «Кримський дім»

Поширити запис
Записано

merzhvinski@ukr.net

Головний редактор газети "Кримська світлиця"

Коментарів немає

Залишити коментар